Курінний Петро Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Курінний Петро Петрович

КУРІННИ́Й Петро Петрович (01, за ін. даними – 04(16). 05. 1894, м. Умань Київ. губ., нині Черкас. обл. – 25. 11. 1972, м. Мюнхен, земля Баварія, Німеччина) – історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам’ятко­охо­ронної справи. Син П. Курінно­­го. Дійс. чл. НТШ (1947), Міжнар. вільної АН у Парижі (1951). Під час навч. в Уман. г-зії 1911–13 здійс­­ню­­вав самост. археол. дослідж. на Уманщині, Звенигородщині, Липовеччині, заснував Уман. фі­­лію Київ. т-ва охорони пам’яток старовини та мист-ва. Закін. Ун-т св. Володимира у Києві (1917), де від 1915 був секр. істор.-етногр. гуртка. Пройшов стажування з археології у Б. Фармаковського, М. Біляшівського, В. Хвойки. 1917 обраний вченим секр. Центр. ком-ту охорони пам’я­ток старовини і мист-ва в Україні. Від 1918 працював в Укр. г-зії ім. Б. Грінченка в Умані: 1921–24 – дир.; водночас засн. і дир. (від 1921) Соц.-істор. музею Уман­щини; від 1924 – дир. Музею культів і побуту, 1926–32 – дир. Всеукр. музей. м-ка, організов. на тер. Києво-Печер. лаври; за сумісн. від 1924 – дійс. чл., від 1929 – учений секр. Всеукр. ар­хеол. ком-ту; від 1926 – секр. Трипіл. комісії; 1928–30 – н. с. каф. мистецтвознавства при ВУАН; 1927 – гол. ред. зб. «Україн­ський музей» (усі – Київ). 1933 заарешт., за звинуваченням у антирад. діяльності на 5 р. позбавлений права працювати за фахом. 1938–41 – ст. н. с. Ін-ту археології АН УРСР і консультант Центр. істор. музею УРСР (обидва – Київ). Під час нацист. окупації 1941 – інспектор охоро­ни пам’яток міської управи Хар­кова, від 1942 – заст. дир. Краєвого музею первіс. та стародав. історії в Києві. 1943 супроводжував потяг із фондами укр. музеїв, які вивозила окупац. вла­да до Кракова, згодом – до м. Гохштадт (Німеччина). Відто­ді проживав у Німеччині. Став співорганізатором УВАН (1945). Від 1946 – н. с. Ін-ту мартироло­гії в Мюнхені; від 1947 – проф. церк. археології Богослов. академії УАПЦ; від кін. 1940-х рр. – проф. УВУ. Після переїзду центр. органів УВАН до США – президент УВАН у Європі. 1954–61 очо­лював укр. ред. Ін-ту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники». Досліджував пам’ят­ки трипіл. і білогрудів. культур, дав­ньорус. пам’ятки Києва. Знач­ну увагу приділяв визначенню топогр. меж та зв’язкам трипіл. протоцивілізації з ін. культурами. Висунув й обґрунтував гіпотезу про спорудження Київ. Свято-Михайлів. Золотоверхого собору не 1108, а за великого князя київ. Ізяслава Ярославича – 1054–78 первісно як цер­кви св. Димитрія Солунського, визначив укр. авторство наявних у соборі мозаїк та фресок.

Пр.: Уманське історичне товариство. Умань, 1918; Покажчик історичного му­­зею Уманщини в році 1918-му. Умань, 1919; Лаврські інтролігатори ХVІІ–ХVІІІ століття. К., 1926; Монументальні пам’ят­ки Трипільської культури. К., 1927; Білогрудівські кам’яні стели. К., 1932; Історичні пляни Києва. Авґсбурґ, 1947 (спів­авт.); Нариси з історії української археології. Авґсбурґ, 1947; Пречиста Діва в українському образотворчому мистецтві // Вінок Марії. Мюнхен, 1947; Большевицька агресія проти України, 1917–1921 // Укр. зб. 1954. Кн. 1; Історія археологічного знання про Украї­ну. Мюнхен, 1970; П., 1994; Умань, 2013; Передісторія та рання історія України на підставі археологічних джерел. Мюнхен, 1970.

Літ.: Полонська-Василенко Н. Пет­ро Петрович Курінний // Наук. зап. УВУ. Мюнхен, 1965–66. Ч. 8; Плющ В. Про­­фесор Петро Курінний // Шлях перемо­ги. 1974, 23 черв.; Костриця М. Ю. Пет­ро Курінний // Постаті землі Бердичів­ської: Істор.-краєзн. нариси: У 2 т. Т. 1. Ж., 2005.

С. І. Кот

Стаття оновлена: 2016