Курська битва - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Курська битва

КУ́РСЬКА БИ́ТВА – одна з найбільших битв Другої світової війни. Відбулася влітку 1943 на тер. сучас. Орлов., Курс., Бєлгород. (усі – РФ) і Харків. областей. У рад. та сучас. рос. історіографії її поділяють на Курську оборонну операцію (5–23 липня), Орлов. (12 липня – 18 серпня) і Бєлгород.-Харків. (3–23 серпня) наступал. операції, у нім. історіографії наступал. дії вермахту позначають за назвою операції («Цитадель»). Унаслідок наступу рад. військ взимку 1943 і контрнаступу нім. військ у Сх. Україні у центр. частині рад.-нім. фронту утворився виступ глиб. до 150 і шир. у 200 км (т. зв. Курська дуга). Намагаючись перехопити стра­тег. ініціативу після поразки під Сталінградом (нині м. Волгоград, РФ), нім. командування навесні 1943 розпочало підготовку до наступу з метою розгромити рад. війська у Курс. виступі силами військ груп армій «Центр» (командувач генерал-фельдмаршал Ґ. фон Клюґе) та «Південь» (генерал-фельдмар­шал Е. фон Манштейн). Загалом сконцентровано 50 дивізій (серед них 16 – танк. і моторизов.) і 4-й та 6-й повітр. флоти, які нараховували понад 900 тис. вояків, бл. 10 тис. гармат і мінометів, 2700 танків і штурмових гармат, понад 2 тис. літаків. На озброєння нім. військ поступили нові зразки бронетанк. (середні танки «Пантера», важкі – «Тигр», самохідно-артилер. уста­новки «Фердинанд») й авіац. (ви­нищувачі «Фокке-Вульф-190 А», штурмовики «Геншель-129») тех­ніки, які за тактико-тех. характеристиками на той час переважали радянські. На Пн. фасі Курс. дугу обороняли війська Центр. фронту (командувач генерал армії К. Рокосовський), на Пд. – Воронез. фронту (генерал армії М. Ватутін). У тилу зосереджено резерв – Степ. фронт (генерал-полковник І. Ко­нєв). Загалом вони нараховували бл. 2 млн вояків, 26,5 тис. гармат і мінометів, 5 тис. танків і самохідно-артилер. установок, бл. 3 тис. літаків. Координували дії фронтів Маршали Рад. Союзу Г. Жуков та О. Василевський. Рад. командування, яке дізналося про підготовку операції «Цитадель», вирішило знекровити нім. частини в оборон. боях і перейти у контрна­ступ. Для цього на Курс. дузі створ. 8 рубежів оборони заг. глиб. 250–300 км. 5 липня нім. ударні угруповання перейшли у наступ на Курськ із р-нів Бєлгорода й Орла, однак за тиждень боїв змогли просунутися лише на 10–12 км. Кульмінацією К. б. 12 липня стала танк. битва побл. ст. Прохоровка (нині смт Бєлгород. обл.), у якій, за різними оцінками, взяло участь від 500 до 1200 танків і самохідно-артилер. установок з обох сторін. Незважаючи на значні зусилля, нім. військам вдалося лише потіснити рад. частини. 12 липня у контрнаступ перейшли війська лівого крила Зх. (генерал-полковник В. Соколовський) і Брян. (генерал-полковник М. По­пов) фронтів, 15 липня – Центр. фронту. Противник намагався зупинити його, але безуспішно. 23 серпня війська Степ. фронту за сприяння Воронез. і Пд.-Зх. фронтів, завершуючи Бєлгород.-Харків. наступал. операцію, визволили Харків. Таким чином виникли сприятливі передумови для розгрому нім. військ на Лівобереж. Україні та виходу до Дніпра. Під час К. б. вермахт зазнав найбільшої поразки у вій­ні, втратив ініціативу та можливість проводити стратег. наступал. операції й надалі обме­жувався контрударами і локал. наступами. Точні втрати сторін у К. б. донині не встановлені, що зумовлено різними підходами до її періодизації та методик підрахунку. За приблизною оцінкою, заг. втрати (вбитими, пораненими, зниклими безвісти, полоненими) нім. військ склали понад 400 тис., рад. військ – бл. 800 тис. осіб. При цьому вермахт втратив понад 1 тис., рад. армія – бл. 5 тис. танків і самохідно-артилер. уста­новок. За участь у К. б. 189 сол­датів і офі­церів рад. армії відзначено зван­ням Героя Рад. Союзу (з них 30 – українці), 132 частини та з’єднання отримали гвард. зван­ня, 26 – почесні найменування (Орлов., Бєлгород., Харків., Карачевських).

Літ.: Манштейн Э. Утерянные победы / Пер. с нем. Москва, 1957; Давыдков В. И. Анализ Курской битвы (историко-документальная эпопея). Курск, 2005; Замулин В. Н. Засекреченная Курская битва. Секретные документы свидетельствуют. Москва, 2007; Корниш Н. Курская битва: Величайшее в истории танковое сражение: Июль 1943 / Пер. с англ. Москва, 2013.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2016