Коротич Віталій Олексійович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коротич Віталій Олексійович

КОРО́ТИЧ Віталій Олексійович (26. 05. 1936, Київ) – письменник, журналіст, перекладач. Син Зої та Олексія Коротичів. Чл. НСПУ (1960), ПЕН-клубу. Держ. премії України ім. Т. Шевченка (1981) та СРСР (1985). Літ. премія ім. П. Ти­­чини (1978), Міжнар. літ. премії ім. О. Толстого (1982), ім. Б. Полєвого (1983), ім. Ю. Фучика (1984). Засл. діяч культури Поль­­щі (1986) Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2011). Закін. Київ. мед. ін-т (1959). Працював у Київ. НДІ кардіології; секр. правлінь СПУ (1965–69, 1981–86) та СП СРСР (1981–91); гол. ред. київ. ж. «Ранок» (1966–67), «Всесвіт» (1979–86); проф. Бос­­тон. ун-ту (шт. Массачусетс, США, 1991–98). Дебютував 1954 як поет. Перші збірки віршів відображали внутр. світ інтелігент. особистості, привернули увагу літ. громадськості. Творчість К. сприймалася у річищі шістдесятництва й зазнала осу­­ду з боку офіц. критики. Рання поезія К. органічно вписалася в картину піднесення укр. літ-ри 1960-х рр. і посіла в ній помітне місце. Згодом у його ліриці з’явилися і політ. кон’юнктурні моменти, хоч загалом К. властива зваженість, медитативність і стиліст. культура. У 1970–80-х рр. у результаті поїздок К. до Канади, США, країн Європи вийшли публіцист. книги розду­­мів над долею планети, проб­­лемами вій­ни і миру: «О, Канадо (Полемічні нотатки)» (1966), «Зорі та смуги: [Новели про мандри автора по Америці]» (1968), «Кубатура яйця» (1977; усі – Київ; рос. – Москва, 1978), «Побачене зблизька» (К., 1980); однак чимало місця відведено викриттю в дусі рад. публіцистики політ. системи США та амер. способу життя. Підсумком поїздок регіонами СРСР стали кн. «Мандрівка на край світу», «Людина у себе вдома» (обидві – 1974), «Біля витоків світла: Нариси» (1976; усі – Київ), позначені увагою до культур різних народів СРСР. Нині живе у Москві, зв’язків з Україною не пориває. Пік популярності К. по­­в’язаний із перебуванням на посаді гол. ред. моск. ж. «Огонек» (1986–91), який завдяки його журналіст. хисту та інтелігентності, здатності вловлювати дух часу, а також наближеності до тих, хто визначав політику, став трибуною висловлення ідей «гласності» і «перебудови». Автор низки сценаріїв докум. фільмів. Пише публіцист. книги, есеї. У поезіях К. остан. років – рефлексії над пережитим, роздуми про сучас. світ, моменти ностальгії. Переклав окремі твори Р. Рождественсь­­кого, Г. Буравкіна, Д. Чарквіані, Т.-С. Еліота, В. Вітмена. К. – один із найбільш друкованих в Україні й Росії укр. авторів. Деякі його твори перекладено різними мо­­вами світу.

Тв.: Золоті руки. К., 1961; Запах не­­ба. К., 1962 (Авториз. пер. с укр. Москва, 1969); Вулиця волошок. К., 1963; Течія. К., 1965; Поезії. К., 1967; Вогонь. К., 1968; Така лиха пам’ять: Повість. К., 1970; Можливості. К., 1970; Не стре­­ляй­­те в пианиста! Москва, 1970; Перевтілення. К., 1971; Людина на повен зріст. К., 1972; Щоденник. Поезії. К., 1973; Зеленый виноградник: Стихи / Пер. с укр. Москва, 1975; Отзвуки: Сти­­хи / Авториз. пер. с укр. Москва, 1975; Закон землі. К., 1975; Гідність: Вірші. К., 1977; Десяте травня: Роман. К., 1978; Прозрачный ливень: Стихи / Пер. с укр. Москва, 1979; Голоси: Поезії. К., 1981; Береги океану: Подорожні нариси. К., 1981; Мост: Размышления в путешествиях с пятнадцатью отступлениями. Москва, 1981; Метроном: Повість. Моск­­ва, 1982; Закономірність. К., 1983; Лицо ненависти: Роман в письмах. Москва, 1983 (укр. – К., 1984); Голоса: Стихо­творения, поэма. Москва, 1984; Вибра­­ні твори: У 2 т. К., 1986; Трава. Метроном: Повісті. К., 1986; Избранное: Сти­­хотворения и поэмы / Пер. с укр. Мос­ква, 1986; Американцы пишут Горбачеву. Москва, 1988; Метроном: Роман в письмах, повести / Пер. с укр. Моск­­ва, 1988; Ленин, том 54: Поэма. К., 1990; От первого лица (Книга воспоминаний). Москва, 2000; Переведіть мене через майдан. К., 2005; Жили-были-ели-пили. Х., 2005; Доигрался: Стра­­ницы из жизни Яна Табачника. К., 2005; От первого лица: Колонки, опубл. в еже­­недельнике «Бульвар», 1998–2005 гг. К., 2005; Уходящая натура, или Два­дцать лет спустя. Москва, 2008; Цілком особисто. Приватні листи до Дмитра Кременя. Х., 2011; Від першої особи: Вибране. К., 2012.

Літ.: Рильський М. Батьки і діти // Рильський М. Вечірні розмови: На­­ри­­си, ст. 1964; Адельгейм Є. Час і па­­м’ять // Літ-ра і сучасність. 1971; Іль­­ниць­­кий М. «Я – з міста цього...» // Ільницький М. На вістрі серця і пера. 1980 (усі – Київ).

Статтю оновлено: 2014