Коротич Віталій Олексійович

Визначення і загальна характеристика

КОРО́ТИЧ Віталій Олексійович (26. 05. 1936, Київ) — письменник, журналіст, перекладач. Син Зої та Олексія Коротичів. Член НСПУ (1960), ПЕН-клубу. Держ. премії України ім. Т. Шевченка (1981) та СРСР (1985). Літ. премія ім. П. Ти­­чини (1978), Міжнар. літ. премії ім. О. Толстого (1982), ім. Б. Полєвого (1983), ім. Ю. Фучика (1984). Заслужений діяч культури Поль­­щі (1986) Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2011). Закін. Київський медичний інститут (1959). Працював у Київ. НДІ кардіології; секр. правлінь СПУ (1965–69, 1981–86) та СП СРСР (1981–91); гол. ред. київ. ж. «Ранок» (1966–67), «Всесвіт» (1979–86); проф. Бос­­тон. університету (шт. Массачусетс, США, 1991–98). Дебютував 1954 як поет. Перші збірки віршів відображали внутр. світ інтелігент. особистості, привернули увагу літ. громадськості. Творчість К. сприймалася у річищі шістдесятництва й зазнала осу­­ду з боку офіц. критики. Рання поезія К. органічно вписалася в картину піднесення укр. літ-ри 1960-х рр. і посіла в ній помітне місце. Згодом у його ліриці з’явилися і політ. кон’юнктурні моменти, хоч загалом К. властива зваженість, медитативність і стиліст. культура. У 1970–80-х рр. у результаті поїздок К. до Канади, США, країн Європи вийшли публіцист. книги розду­­мів над долею планети, проб­­лемами вій­ни і миру: «О, Канадо (Полемічні нотатки)» (1966), «Зорі та смуги: [Новели про мандри автора по Америці]» (1968), «Кубатура яйця» (1977; усі — Київ; рос. — Москва, 1978), «Побачене зблизька» (К., 1980); однак чимало місця відведено викриттю в дусі рад. публіцистики політ. системи США та амер. способу життя. Підсумком поїздок регіонами СРСР стали кн. «Мандрівка на край світу», «Людина у себе вдома» (обидві — 1974), «Біля витоків світла: Нариси» (1976; усі — Київ), позначені увагою до культур різних народів СРСР. Нині живе у Москві, зв’язків з Україною не пориває. Пік популярності К. по­­в’язаний із перебуванням на посаді гол. ред. моск. ж. «Огонек» (1986–91), який завдяки його журналіст. хисту та інтелігентності, здатності вловлювати дух часу, а також наближеності до тих, хто визначав політику, став трибуною висловлення ідей «гласності» і «перебудови». Автор низки сценаріїв докум. фільмів. Пише публіцист. книги, есеї. У поезіях К. остан. років — рефлексії над пережитим, роздуми про сучас. світ, моменти ностальгії. Переклав окремі твори Р. Рождественсь­­кого, Г. Буравкіна, Д. Чарквіані, Т.-С. Еліота, В. Вітмена. К. — один із найбільш друкованих в Україні й Росії укр. авторів. Деякі його твори перекладено різними мо­­вами світу.

Завантажити статтю