КОРО́ТИЧ Віталій Олексі­йович (26. 05. 1936, Київ — 30. 09. 2025, Москва) — письмен­ник, журналіст, пере­кладач. Син Зої та Олексія Коротичів. Член НСПУ (1960), ПЕН-клубу. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1981), Державної премії СРСР (1985), літературної премії ім. П. Тичини (1978), між­народних літературних премій ім. О. Толстого (1982), ім. Б. Полєвого (1983), ім. Ю. Фучика (1984). Заслужений діяч культури Польщі (1986). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2011). Закінчив Київський медичний ін­ститут (1959). Працював у Київському НДІ кардіології; секретар правлінь СПУ (1965–69, 1981–86) та СП СРСР (1981–91); головний редактор київських журналів «Ранок» (1966–67) і «Всесвіт» (1979–86); професор Бостонського університету (шт. Мас­сачусетс, США, 1991–98). Дебютував 1954 як поет. Перші збірки віршів, що від­ображали внутрішній світ інтелігентної особистості, привернули увагу літературної громадськості. 

Творчість Коротича спри­ймалася у річищі шістдесятництва й за­знала осуду з боку офіційної критики. Рання поезія Коротича органічно вписалася в картину під­несе­н­ня української літератури 1960-х рр. і посіла в ній помітне місце. Згодом у його ліриці зʼявилися і політичні конʼюнктурні моменти, хоч загалом Коротичу властива зваженість, медитативність і стилістична культура. У 1970–80-х рр. у результаті по­їздок Коротича до Канади, США, країн Європи ви­йшли публіцистичні книги роз­думів над долею планети, про­блемами війни і миру: «О, Канадо (Полемічні нотатки)» (1966), «Зорі та смуги: [Новели про мандри автора по Америці]» (1968), «Кубатура яйця» (1977; усі — Київ; рос. — Москва, 1978), «Побачене зблизька» (К., 1980); однак значну частину в них від­ведено викри­т­тю політичної системи США та американського способу життя в дусі радянської публіцистики. Під­сумком по­їздок регіонами СРСР стали книги «Мандрівка на край світу», «Людина у себе вдома» (обидві — 1974), «Біля витоків світла: Нариси» (1976; усі — Київ), по­значені увагою до культур різних народів СРСР. Від 1986 — у Москві, звʼязків з Україною не поривав. 

Пік популярності Коротича повʼязаний із пере­бува­н­ням на посаді головного редактора московського журналу «Огонек» (1986–91), який завдяки його журналістському хисту та інтелігентності, здатності вловлювати дух часу, а також на­ближеності до тих, хто ви­значав політику, став трибуною висловле­н­ня ідей «гласності» і «пере­будови». 

Автор низки сценаріїв документальних фільмів. Писав публіцистичні книги, есеї. У поезіях Коротича остан­ніх років — рефлексії над пере­житим, роз­думи про сучасний світ, моменти но­стальгії. Пере­клав окремі твори Р. Рождественського, Г. Буравкіна, Д. Чарквіані, Т.-С. Еліота, В. Вітмена. Один із найбільш друкованих в Україні й Росії українських авторів. Деякі його твори пере­кладено різними мовами світу. 

Зайняв проросійську позицію у війні Росії проти України, схваливши анексію Криму в 2014.