Курчинський Зиґмунт

КУРЧИ́НСЬКИЙ Зиґмунт (02. 04. 1886, Львів — 1953, м. Вроцлав, Польща) — скульптор, графік. Член СХУ (1944–46). Навч. у Львів. худож.-пром. школі (1901–05; викл. Ю. Белтовський, Т. Вишньовецький), Краків. АМ (1905–08; майстерня К. Лящки), у Парижі — в майстер­нях П. Трубецького, О. Родена (1908). Відтоді працював у Льво­ві, де отримав майстерню у Палаці мистецтв. Викладав рисунок 1919–39 і скульптуру в худож.-пром. школі і гімназії ім. королеви Ядвіґи, обирався депутатом міськ­ради. Приятелював із чл. літ.-мист. об’єдн. «Молода муза». Створював статуї, рельєфи для будинків, проекти пам’ятників і надгробків, побут., реліг., алегор. композиції, погруддя, плакетки, медальйони. До 1918 перебував під впливом модерну, символізму й імпресіонізму, сти­лізації архаїки у стилі Е.-А. Бурделя. Згодом перейшов від живописно-декор. інтерпретації скульптур. матеріалу до лаконізму й структурованості форми та неокласицизму. На львів. виставках 1909–18 продемонстрував понад 100 станк. творів у тонов. гіпсі, мармурі, бронзі, олові. Роботи засвідчили зацікавленість скульптурою Стародав. Риму, італ. ренесансу, А. Ка­нови і Б. Торвальдсена («Думка», «Вечірні сутінки», погруддя М. Яцківа і С. Твердохліба). У творах 1912–17 наявні тенденції конструктив. суворості форми. Використовував стилізацію грец. архаїки, проте рішучого переходу до неокласицизму не зробив, у станк. скульптурах продовжував роденів. стилістику. Обличчя відомих львів’ян дотеп­но схоплені К. у серіях з 40 театр. ляльок «Воєнні маріонетки» і «Мирні маріонетки» (обидві — 1916–17). Оздобив значну кількість нових львів. будинків 1908–14, досягаючи тектоніч. взаємо­зв’язку скульптур з арх-рою. Із А. Захаревичем створив статуї та маскарони на будинку страх. товариства (вул. М. Коперника, № 3, 1908–09); символічні групи у залі засідань Торг.-пром. палати; цикл з 18-ти панно «Історія хліба» і групу «Мир» (із портретами діячів Львова) в інтер’єрі пекарні «Меркурій» (не збережено; усі — 1909); 8 алегор. горельєфів на кам’яниці Т. Балабана на вул. Галицька, № 21 (1909–10) і рельєфи на сусід. будинку «Львів. банку» (1910); ґротескні маскарони у вестибюлі та залі театру на вул. Оссолінських (нині В. Сте­фаника, № 10, 1911); композиції «Мистецтво» і «Життя» на фа­саді гімназії (нині середня школа № 6; вул. Зе­лена, № 22, 1912); рельє­фи на фасадах житл. ка­м’яниць на вул. Т. Костюшка, № 6 (1910), Мурар­ська (нині С. Єфремова, № 6/8), Т. Романовича (нині П. Саксаганського, № 9; обидва — 1911). Спів­працював 1910–13 з І. Левин­ським (будинки на вул. К. Пула­ського, нині Паркова, № 14; св. Миколая, нині М. Грушевського, № 10), Р. Фелінським (статуї єгиптянок і алегор. рельєфи будинку на вул. Яґеллонська, нині В. Гнатюка, № 20–22), Ф. Касслером (житл. кам’яниці на вул. А. Ґловінського, нині Чернігівська, № 2/4; М. Конопніцької, № 1; Л. Сапіги, нині С. Бандери, № 24), Ю. Авіном (прибутк. кам’яниці на вул. Сикс­туська, нині П. Дорошенка, № 14; Ю. Словацького, № 2–4; М. Конопницької, № 2–6; готель (нині банк) на вул. Різницька, ни- ні С. Наливайка, № 6), Ю. Пйонт­ковським (рельєфи на будинку на вул. Городоцька, № 67). Виконав 12 рельєфів у залі Палацу спорту на вул. Зелена, № 59 (1909–10, арх. Г. Заремба, не збережено). Нереалізов. моделі пам’ятників у Львові Франца-Йосифа І на коні (1915) і польс. легіонерів (1915–16). Експонував 1931–34 на львів. виставках композиції та портретні погруд­дя («Усмішка», 1930; «Голова дівчини», 1931; «Хвиля», 1933). Із арх. Б. Віктором 1920–23 доповнив фасади двох кам’яниць на пл. Ринок, № 24 (композиція «Меркурій» на фронтоні, рельєфи у вестибюлі) і № 31 (ліпнина і фігури). У подіб. стилі 1924 оз­до­бив тильний фасад палацу ри­мо-катол. архієпископів в с. Об­ро­шине (нині Пустомитів. р-ну Львів. обл.; арх. Б. Віктор); на фа­саді його будинку на вул. 22 січ­ня (нині І. Севери, № 5) помістив 1930 алегор. жін. постать «Промисловість». Із арх. Т. Врубелем 1929 прикрасив фасад житл. бу­динку на вул. Копцова (нині Кня­жа, № 16) рельєфом у стилі ар деко «Церера з єдинорогом». На Личаків. цвинтарі виконав 5 пам’ятників, зокрема на могилі Т. Рутовського (з фігурою лева) і дипломата К.-В. Станека (з фігурою розіп’ятого Христа; обидва — 1922). У 1920-х рр. рисував олівцем і вугіллям, виконував офорти, автолітографії. Його рисунки репродукували у сатир. часописі «Szczutek» (1919–22). Від 1924 — віце-голова СХ Сх. Малопольщі. Співпрацював із львів. г. «Wiek nowy», «Kurier Lwowski», «Gazeta Poranna i Wie­czorna» (1912–33). Виголосив 1933 у Львові доповідь про творчість Мікеланджело. 1936–44 мешкав під Львовом. 1946 виїхав до Вроцлава, де викладав у Політехніці 1947–48. Окремі роботи зберігаються у Львів. галереї мистецтв, Львів. істор. музеї.

Рекомендована література

1. J. Biriulow. Zygmunt Kurczyński i jego dzieła rzeźbiarskie we Lwowie // Biu­letyn Historii Sztuki. Warszawa, 1991;
   Google Scholar Internet
2. Нога О. Скульптор Зиґмунд Курчинський та перший ляльковий театр у Львові // ОМ. 2007. № 2.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю