Кустарна промисловість - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кустарна промисловість

КУСТА́РНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ – дрібне виробництво промислових товарів у домашніх умовах. У наук. літ-рі термін і чітке його поняття формально визначеними не були, хоча термін широко вживався у повсякден. житті у 19 – на поч. 20 ст. У Рос. імперії при Раді з торгівлі і мануфактур Мін-ва фінансів навіть працювала Особлива комісія з вивчення кустар. пром-сті, одним із завдань якої було дати чітке тлумачення змісту терміна «К. п.». Цей вид дріб. оброб. пром-сті характеризувався переважанням ручної праці, як із сімей. формою орг-ції вироб-ва, так і з використанням найманих робітників і був зорієнтований на ринок. Кустар. промислами займалися переважно пред­ставники нижчих верств насел. – селяни, міщани. К. п. трактують також як ремісничу форму вироб-ва з виготовлення продукції на широкий ринок. Від пром. вироб-ва К. п. відрізняється в першу чергу нижчим рівнем застосовув. техніки та продуктивності праці. У Рос. імперії кустарні промисли почали розвива­тися після скасування кріпацтва 1861, зокрема у тих регіонах країни, де машинна індустрія розвивалася повільно. Базувалися на приват. власності, засобах вироб-ва та праці виробника. Переважало у них дрібне хатнє товарне вироб-во. Існувала централізов. форма К. п. у вигляді роздатк. мануфактури, де торг. капітал опосередковано об’єднував безпосеред. товаровиробників – кустарів – роздаванням сировини та збиранням готової продукції. За такою схемою працювала більшість кустарів. Ін. частина майстрів (хатників) самостійно виготовляла кустарні вироби і продавала їх на ринку. Набуваючи майстерності, кустарі могли пе­реходити до вищого за кваліфікацією статусу – ремісника, який працював на замовлення та обслуговував у власній майстерні. Водночас із розвитком К. п. відбувалася її спеціалізація по р-нах на виготовленні окремих виробів. З розвитком фабрично-завод. пром-сті К. п. не витримувала конкуренції і почала скорочуватися. Напередодні 1-ї світ. війни її питома вага у заг. пром. вироб-ві Рос. імперії становила третину, працювали бл. 4 млн кустарів, з них в Україні – 415 тис. осіб. 1913 заг.-держ. обсяг К. п. України складав понад 18 %. Найрозвинутішою вона була у р-нах аграр. перенаселення: на Поділлі, Чернігівщині, Волині, Полтавщині; найменш розвиненою – на Донбасі, у При­дніпров’ї та Причорномор’ї, що зумовлювалося високими темпами зростання важкої пром-сті і знач. потребою у робочій силі. Найпоширенішими кустар. про­мислами в Україні стали вироб-во волокна та виготовлення продукції з нього – 37,1 % виробів, із дерева – 20,4 %, шкіри – 18,7 %, одягу – 11 %, металовиробів – 7,3 %, гончар. виробів – 3,7 % тощо. Напр., у Середній Наддніпрянщині був особливо поширений шкір. кустар. промисел, існувало чимало осередків кушнірства у м-ках Березна, Седнів, Семенівка, Короп, Олишівка Черніг. губ.; Опішня, Нові Санжари, Царичанка, Кобижча, Баришівка, Прилуки Полтав. губ.; Бориспіль, Брусилів та Богуслав Київ. губ. На зх.-укр. землях, що перебували у складі Австро-Угорщини та Польщі, створ. шко­ли гончарства та деревообробництва у Коломиї, ткацтва – у Косові, столярства – у Станіславі (нині Івано-Франківськ), різь­бярства – у Тернополі тощо. Набули розвитку на укр. землях й ін. кустарні промисли, що нині розвинулися в окремі осередки декоративно-ужиткового мистецтва, серед них – бондарство, вишивання, кахлярство, килимарство, ковальство, кравецтво, лимарство, ліжникарство, ложкарство, лозоплетіння, мосяжництво, ткацтво, токарство, сто­лярство, шевство. Міські кустарі обслуговували здебільшого місь­ке насел. і займалися виготовленням взуття, меблів, капелюхів, пошиттям одягу, білизни, в’язанням тощо, а сільські – с.-г. реманенту (граблі, коси, сокири, брички, борони, віялки). 1922 кількість кустарів в Україні досягла 520 тис. осіб, а вироб-во порівняно із 1913 зросло майже вдвічі. Особливу роль К. п. відіграла у перехід. період від капіталізму до соціалізму. Процес одержавлення К. п. започатковано Постановою РНК СРСР від 2 травня 1927 «Про кустарно-ремісничу промисловість і промислову кооперацію». В Укра­їні наприкінці 19 – на поч. 20 ст. посилився розклад селян. общини, збільшився попит на товари дріб. кустар. вироб-ва для села. Столипінська аграрна реформа сприяла швидкому роз­витку К. п. у р-нах малоземелля і аграр. перенаселення. Держава використовувала кустарів і ремісників для виготовлення виробів, потрібних для налагодження товарообміну між містом і селом, підтримувала їх держ. замовленнями. Переваги надавалися вироб. кооперативам. На поч. 1935 пром. кооперацією і держ. пром-стю охоплено 85 % кустарів країни, з них в Україні – 90 %. Соц.-екон. зрушення, що відбувалися в СРСР у довоєн. час, змінили місце К. п. у заг.-союз. пром. ви­роб-ві. Незважаючи на абсолютне зростання обсягу вироб-ва, питома вага К. п. в усій пром. продукції країни і на поч. 1935 становила лише 7,3 %, у 1959 – бл. 20 %. 1960 пром. кооперацію було ліквідовано, а її підпр-ва передано різним мін-вам і відомствам та перетворено на держ. підпр-ва.

Літ.: Труды Комиссии по исследованию кустарной промышленности в России. Т. 1. С.-Петербург, 1879; Ефименко П. С. Труды Комиссии по иссле­дованию кустарных промыслов. Вып. 1: Сумский уезд. Х., 1882; Промислова кооперація України за 1929–1932 рр. X., 1932; Тарновский К. Н. Мелкая про­мышленность России в конце XIX – начале XX в. Москва, 1995; Водарский Я. Е., Истомина З. Г. Сельские кустарные промыслы Европейской России на рубеже XIX–XX столетий. Москва, 2004; Семенова О. Вироби кустарів-шкіряників середньої Наддніпрянщини наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ сто­ліття // Нар. творчість та етнологія. 2013. № 6.

Л. В. Низова

Стаття оновлена: 2016