Куфтін Борис Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Куфтін Борис Олексійович

КУФТІ́Н Борис Олексійович (Куфтин Борис Алексеевич; 12(24). 01. 1892, м. Самара, Росія – 02. 08. 1953, побл. Риґи, похов. у Тбілісі) – російський етнограф і археолог. Чоловік В. Стешенко-Куфтіної. Проф. (1927), акад. АН Груз. РСР (1946). Сталін. премія (1942). Від 1909 навч. у Моск. ун-ті, звідки 1911 виключений за участь у студент. русі. Мешкав у Франції, Швейцарії, Італії. Після амністії 1913 повер­нувся до Москви. Деякий час навч. у Лазарев. ін-ті сх. мов (Москва), викладав у Моск. с.-г. академії та Моск. нар. ун-ті ім. А. Шанявського. 1917 склав випускні іспити у Моск. ун-ті, де й працював: від 1919 – доц.; водночас – співроб. Ін-ту антро­пології при Ун-ті та н. с. Моск. відділ. Держ. академії історії ма­теріал. культури; від 1924 – зав. відділу Серед. Азії та Сибіру Центр. музею народознавства. 1923 і 1925 здійснив етногр. експедиції до Криму, результати яких виклав у фундам. монографії «Жилище крымских татар в связи с историей заселения полуострова (материалы и вопросы)» (Москва, 1925). Досліджував матеріал. культуру в зв’язку із проблемами етногенезу. 1930 заарешт., за звинуваченням у контррев. діяльності засудж. до 3-х р. заслання. Після відбуття покарання від 1933 мешкав у Тбілісі, був н. с. Держ. музею Грузії. Провів археол. розкопки у багатьох регіонах Закавказзя (виокремив низ­ку археол. культур) та Пд. Туркменії (заклав основи сучас. періодизації пам’яток енеоліту і раннього бронз. віку цього регіону). Трагічно загинув.

Пр.: Южнобережные татары Кры­ма // Крым. 1925. № 1; Материальная культура русской мещеры. Ч. 1. Москва, 1926; Археологические раскопки в Триалети: Опыт периодизации памятников. Тбилиси, 1941; Археологические изыскания в Рионской низменности и на Черноморском побережье 1935 и 1936 гг. Тбилиси, 1950.

Літ.: Джапаридзе О. М. К 100-летию со дня рождения академика Б. А. Ку­­фтина // Рос. археология. 1993. № 3; Алымов С. С., Решетов А. М. Борис Алексеевич Куфтин: изломы жизненного пути // Репрес. этнографы. 2-е изд. Москва, 2003.

Д. П. Урсу

Стаття оновлена: 2016