Куцяк Петро Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Куцяк Петро Васильович

КУЦЯ́К Петро Васильович (псевд.: Сава Чалий, Ол. Ч-ий; бл. 1890 – ?) – політичний діяч. Закін. Вінн. учител. семінарію. Учителював у Ямпіл. пов. Поділ. губернії. Від 1911 перебував під наглядом поліції. Під час 1-ї світ. війни во­ю­вав у складі рос. армії на Кавказ. фронті. На 2-му Всеукр. військ. з’їзді в Києві (червень 1917) обраний чл. постій. президії, що згодом у повному скла­ді увійшла до УЦР. Чл. УПСР. 1918 – голова Укр.-Чорномор. ради, ред. г. «Українська Народня Республіка» (виходила на Кавказі). За Директорії УНР – комісар Ольгопіл. пов. Поділ. гу­бернії. Учасник 1-го Зимового походу Армії УНР. Організував і очолив повстан. загін, що діяв на Вінниччині. 1920 потрапив у полон до більшовиків. Публічно зрікся членства в УПСР, у відкритому листі до В. Леніна під назвою «Memento more!» (опубл. у місц. пресі) вихваляв нац. політику більшовиків і обіцяв присвятити подароване йому життя боротьбі з укр. бурж. націоналізмом. Від 1921 – політ. комісар Кам’янець-Поділ. ІНО (про його деструктивну діяльність на цій посаді згадувала у спогадах С. Русова); від 1924 – дир. Київ. с.-г. ін-ту; від 1928 – дир. Вінн. с.-г. технікуму. У 1930-х рр. репресований.

Літ.: Завальнюк К. Провісники волі: Повстан. рух на Поділлі у персоналіях (20-і рр. 20 ст.). Літин, 2005.

К. В. Завальнюк

Стаття оновлена: 2016