Л — Енциклопедія Сучасної України

Л

Л – шістнадцята літера української абетки. Є в ін. алфавітах, створених на основі слов’яно-кирилич. графіки. Назва літери [ел] вживається як іменник серед. роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану фор­ми. Походить від кирилич. літери «» («люди»), запозиченої з грец. уставного письма. У староукр. графіці мала варіанти на­­писання, зумовлені типом пись­ма та належністю писаря до пи­сем. школи, що разом із ін. озна­ками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована фор­ма літери. У сучас. укр. літ. мові позначає сонорний щілинний передньоязиковий приголос­ний звук, що може бути твердим або м’яким. У старослов’ян. кирилич. писемності мала числове значення «тридцять». Нині використовується у класифікац. поділові зі значенням «шістна­дцятий»: пункт «Л» розділу Б. При цифр. нумерації вживається як додатк. диференц. ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-л тощо.

Статтю оновлено: 2016
Цитувати статтю
М. Г. Железняк . Л // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=52661 (дата звернення: 05.03.2021).