Лабош Владислав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лабош Владислав

ЛА́БОШ Владислав (16. 11. 1855, с. Врліка, р-н Далматин. Загора, нині Хорватія – 15. 09. 1924, с. Руський Кeрeстур, Воєводина, нині Сeрбія) – русинський церковний і громадський діяч. Син А. Лабоша (старшого), брат А. Лабоша (молодшого). Закін. класичну г-зію у Заґребі, богослов. студії у Відні (1878). Під час навч. зацікавився укр. літ-рою, переклав хорват. мовою і надрукував кілька творів з «Народних оповідань» Марка Вовчка: «Ледащиця» і «Данило Гурч» («Vienac», Заґреб, 1877), «Свекруха» і «Чумак» (там само, 1878). Священниц. служіння розпочав як капе­лан у с. Руський Керестур (1879–80); у 1881–82 – управитель парафій у с. Кашт і Сошице (община Жумберак, нині Хорватія); 1882–85 – ректор греко-катол. семінарії в Заґребі; від 1885 – адміністратор парафії у Врбасі; від 1887 – парох у с. Крічке в Далмації і далматин. вікарій. Під час перебування у Далмації став одним із діячів, які відкрили талант майбут. хорват. скульптора й арх. І. Меш­тровича і організували фінанс. допомогу для його навч. у Спліті й АМ у Відні. На поч. 20-го ст. втратив зір і повернувася у с. Руський Кeрeстур, де допомагав батько

ві.

Літ.: Лабoш Ф. Владислав Лабoш ви­­нашoл талант славнoгo скулптoра Ивана Мeштрoвича // Нoва думка. Вукoвар, 1975. № 10; Нoта В. О. Владислав Лабoш, єдeн oд найучeнших свящeнїкoх Кри­жeв­­скoгo владичeства // Християн. калeндар 1990. Руски Кeрeстур, 1990; Миз Р. Жи­- вoт чeчe и капка. Истoрия парoхиї у Рус­­ким Кeрeстурe. Нoви Сад, 2010; Лобош-Гайдук Л. Цеплосц дїлох, перли словох – штверо дїяче у култури зоз Шиду з презвиском Лабош. Нови Сад, 2015.

Н. С. Стаценко, М. М. Цап

Стаття оновлена: 2016