Лабрадор - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лабрадор

ЛАБРАДО́Р – мінерал класу силікатів, різновид плагіоклазів (№ 50–70). Названий на честь однойм. п-ова у Канаді, де вперше був знай­дений. Термін увів 1780 нім. мінералог А.-Ґ. Вернер. Формула: (Ca, Na)[(Al, Si)AlSi2O8]. Осн. склад (у %): Na2O – 3,96; CaO – 10,93; Al2O3 – 26,83; SiO2 – 55,49. Містить також (у %): Fe2O3 – 1,6; K2O – 0,36; H2O – 0,51; MgO – 0,15. Розрізняють Л.-бітовніт (плагіоклаз № 60–70), каліїстий Л. (1 % K2O), оямський Л. (андезин). Сингонія триклінна. Густина 2,69; твердість 6,6–6,75. Колір білий або сірий до чорного; блиск скляний до перламутрового; прозорий до напівпро­зорого; характерна іризація. Має магмат. походження; є широковідомим породоутворюв. мінералом габро й осн. ефузивів (див. Ефузивні гірські породи); складає анхімономінерал. поро­ди, лабрадорити. Окрім Канади, значні поклади Л. знаходяться в Україні (на Волині та Житомирщині у Коростен. мінералог. р-ні) та Фінляндії.

В. С. Білецький, В. І. Павлишин

Стаття оновлена: 2016