Лава
ЛА́ВА У геології Л. (від лат. labes — обвал, падіння) — рідкий або дуже в’язкий природ. силікат. розплав глибин. мас, що виливається або виштовхується на поверхню з тріщин у земній корі чи з кратерів вулканів. Вона переважно розжарена до 690–1200 °С, частково або повністю складається з розплавлених гірських порід. Від магми відрізняється відсутністю газів, оскільки вони звітрюються під час виверження. Унаслідок застигання Л. утворюються ефузивні гірські породи, які формують лавові потоки, озера, плато, покриви. Найбільш розповсюджені — базальт., андезит., дацит. і ріоліт. Л.; існують також трахіт., фоноліт., пантелерит., комендит. і онгонітова. Розрізняють аа-Л. (Л., вивержена на суху земну поверхню); пахоехое (лавовий потік з хвилеподіб. склуватою поверхнею, часто скрученою в складки, іноді пальцеподібний, розділений на окремі струмені, нерідко з тунелями); подушк., кульову, еліпсоїдал., піллоу-Л. (Л., яка вилилася під водою; є скупченням округлих «подушок» або «куль», втиснених одна в одну, або довгастих трубок, що сполучаються за допомогою шийок). Кисла Л. — Л., яка містить 65–75 % кремнезему, кремнієва — 53–62 % кремнезему. У гірн. справі Л. (від укр. Л., лавка — вид меблів, призначений для сидіння декількох осіб: горизонт. дошка чи декілька дощечок, прикріплених до вертикал. стояків, іноді — до стіни; учнів. або студент. похилий стіл зі закріпленим до нього сидінням) — підземна очисна виробка знач. протяжності (від декількох десятків до 250–400 м), один бік якої утворений масивом корисної копалини (вибоєм Л.), а другий — обваленими породами виробленого простору або стінкою закладал. матеріалу. Цей термін за аналогією з нім. «Sitzort» («сидяче місце») на тер. Рос. імперії вперше почали застосовувати у 19 ст. на Донбасі. Його виникнення пов’язане з тим, що у 18–19 ст. гірникам доводилося працювати у вибоях сидячи. В Україні Л. також називали: колегію суддів, що розглядали кримінал. справи (до серед. 18 ст.; донині збереглося поняття «Л. підсудних»); особливий бойовий лад і спосіб тактич. дій у козац. війську. Серед ін. значень — низка людей, об’єднаних навколо якоїсь проблеми, спіл. ідеї або ін. певною організацією чи багато щільно розташ. предметів; значна кількість кого- (напр., мітингувальників, фанів), чого-небудь (зокрема каменепад, лавина), що стрімко, навально рухається суціл. масою.
Завантажити статтю
