Лавра - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лавра

ЛА́ВРА (від грец. λαύρα – прохід, вулиця) – назва великих (із кількома храмами та значною кількістю ченців) і найвпливовіших (традиційно чоловічих) монастирів у Церквах східнохристиянської традиції, що мають особливе історичне та духовне значення для конфесії загалом або країни розміщення. Кер-во Л. здійснюють намісники – архімандрити або архієреї (від 2009 у РПЦ всі намісники Л. – єпископи). Л., як правило, користуються особл. правами у своїх Церквах і навіть можуть мати пряме підпорядкування (ставропігію) предстоятелю Церкви. Поняття Л. з’явилося у 4 ст. – у Палестині так називали великі монастирі, обнесені високими стінами, у яких практикували осібне проживання. Донині у пустелях побл. Єрусалиму збереглися Лаври св. Феодосія Великого (нині жін. монастир) та св. Сави Освященного. У православ’ї однією із найавторитетніших є Лавра Благовіщення Божої Матері, яку від 15 ст. називають Лавра св. Афанасія Афонського (засн. монастиря), або Велика лавра (безпосередньо підпорядк. Константинопол. Патріархові). Найвідомі­ші серед ін. православ. Л. – Агіа лавра, або Калаврит. лавра (нині не діюча) у Греції, Лавра св. Давида у Грузії, Супрасл. лавра у Польщі, Свято-Троїц. Сергієва та Свято-Троїц. Олександро-Нев­ська лаври у РФ, Нямецька лавра, або Лавра Нямц і Секул у Румунії, Царська лавра (монастир Студеніца) у Сербії. В Україні функціонують Києво-Печерська Свято-Успенська лавра (статус Л. від 1182), Почаївська Свято-Успенська лавра (від 1833), Унівська Свято-Успенська лавра Студійського уставу (від 1913), Святогірська Свято-Успенська лавра (від 2004).

О. Н. Саган

Стаття оновлена: 2016