Лавра

ЛА́ВРА (від грец. λαύρα — прохід, вулиця) — назва великих (із кількома храмами та значною кількістю ченців) і най­впливовіших (традиційно чоловічих) монастирів у Церквах східнохристиянської традиції, що мають особливе історичне та духовне значе­н­ня для конфесії загалом або країни роз­міще­н­ня. Кер-во Л. здійснюють намісники — архімандрити або архієреї (від 2009 у РПЦ всі намісники Л. — єпископи). Л., як правило, користуються особл. правами у своїх Церквах і навіть можуть мати пряме під­порядкува­н­ня (ставропігію) предстоятелю Церкви. Поня­т­тя Л. зʼявилося у 4 ст. — у Палестині так називали великі монастирі, обнесені високими стінами, у яких практикували осібне прожива­н­ня. Донині у пустелях побл. Єрусалиму збереглися Лаври св. Феодосія Великого (нині жін. монастир) та св. Сави Освящен­ного. У православʼї однією із най­авторитетніших є Лавра Благовіще­н­ня Божої Матері, яку від 15 ст. називають Лавра св. Афанасія Афонського (засн. монастиря), або Велика лавра (без­посередньо під­порядк. Кон­стантинопол. Патріархові). Найві­домі­ші серед ін. православ. Л. — Агіа лавра, або Калаврит. лавра (нині не діюча) у Греції, Лавра св. Давида у Грузії, Супрасл. лавра у Польщі, Свято-Троїц. Сергієва та Свято-Троїц. Олександро-Нев­ська лаври у РФ, Нямецька лавра, або Лавра Нямц і Секул у Румунії, Царська лавра (монастир Студеніца) у Сербії. В Україні функціонують Києво-Печерська Свято-Успенська лавра (статус Л. від 1182), Почаївська Свято-Успенська лавра (від 1833), Унівська Свято-Успенська лавра Студійського уставу (від 1913), Святогірська Свято-Успенська лавра (від 2004).

Завантажити статтю