Лавреньов Борис Андрійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лавреньов Борис Андрійович

ЛАВРЕНЬО́В Борис Андрійович (Лавренёв Борис Андреевич; справж. – Сергєєв; 05(17). 07. 1891, Херсон – 07. 01. 1959, Москва) – російський письменник, драма­тург, публіцист. Навч. у 1-й Херсон. чол. г-зії, закін. юрид. ф-т Моск. ун-ту (1915). Учасник 1-ї світ. вій­ни. Від 1917 служив у Добровол. армії, потім пере­йшов до Червоної армії, 1919 – ком-р бронепоїзда, брав участь у боях в Україні та Криму. Від 1920 – у Ташкенті, де співпрацював із багатьма період. виданнями. Як художник-графік виконав бл. тисячі малюнків, пла­катів, карикатур, обкладинок, ес­кізів тощо (під псевд. Бек, С. На­тальський, Б. Наталін та ін.). Від 1923 мешкав у Петрограді (нині С.-Пе­тербург), у післявоєнні роки – у Мос­кві. Під час рад.-фін. та 2-ї світ. воєн був військ. кор. на флоті. Як поет дебютував 1911 футурист. віршами у херсон. г. «Родной край». Перші проз. твори написані за матеріалами 1-ї світ. вій­ни та воєн. дій 1918–20 в Україні: оповідання «Гала-Петер» (1916), «Марина» и «Звездный цвет» (обидва – 1923; усі опубл. 1924), «Происшествие» (1924; про напад банд на укр. м-ка). Осн. теми творчості Л. – революція, зокрема участь флоту, воєнні дії 1918–20, мор. сюжети, овіяні романт. сприйняттям життя: повісті «Ве­­тер» (1924), «Полынь-трава» (1925), «Рассказ о простой вещи» (1927), «Седьмой спутник» (1928; екранізов. 1968, реж. Г. Аро­нов, О. Герман), «Гравюра на дереве» (1928; про мист-во та долю художника), «Стратегическая ошибка» (1934), «Чертеж Архимеда» (1937; про антифашист. боротьбу іспан. народу) тощо. Широку популярність отримала повість «Сорок первый» (1924; екранізов. 1927, реж. Я. Протазанов; 1956, реж. Г. Чухрай, багаторазово премійована на міжнар. фестивалях), яка стала класикою літ-ри – трагічна історія кохання дівчини-червоноармійця і полоненого білогвардійця. Прозу Л., про­йняту героїко-романт. пафосом, вирізняють психологізм, гостро­сюжетність, динам. розвиток по­дій. Л. – один із основоположників жанру героїко-рев. драми: п’єси «Дым» (1925; про білогвардій. заколот у Туркмені­ста­ні; поставлена того ж року під назвою «Мятеж»), «Разлом» (1927; про історію і роль крейсера «Ав­­рора» у більшов. перевороті), «Враги» (1929), «Мы будем жить» (1930; усі перші постановки – у Ленінгр. Великому драм. театрі); драма «Песнь о черноморцах» (1943; про захисників Севастополя). У післявоєнні роки за партій. замовленням написав п’єси «За тех, кто в море!» (1945; Сталін. премія, 1946) і «Голос Америки» (1949; Сталін. премія, 1950). Серед ін. творів – іроніч. роман-памфлет «Круше­ние республики Итль» (1925), істор. драми «Кинжал» (1926; про повстання декабристів 1825) та «Лермонтов» (1952), а також публіцист. статті, рец., памфлети, фейлетони. Тривалий час був головою Секції драматургів СП СРСР. Багато творів Л. тематич­но пов’язані з Україною, окре­мі з них переклали В. Владко, М. Зімбалевський, О. Копиленко, К. Литвинчук, В. Свідзінсь­кий та ін. Деякі його п’єси йшли в укр. театрах.

Тв.: Собрание сочинений. Т. 1–6. 1963–65; 1982–84; Т. 1–8. 1995 (усі – Мос­ква); укр. перекл. – Вітер. Х., 1930; Зо­­ряний цвіт. Х., 1930; Леон Кутюр’є. Х., 1930; Вибране. К., 1936; Голос Америки. X., 1950; Розлом. К., 1953; Сорок перший. К., 1960.

Літ.: Звентов И. С. Борис Лавренев. Ленинград, 1951; Вишневская И. Л. Борис Лавренев. Москва, 1962; Кар­дин В. Бо­рис Лавренев. Москва, 1981; Гуляенко А. М., Москаленко Э. А., Цит­рон А. А. В школе им. Б. Лавренева [г. Херсон]: к 90-летию со дня рожд. Б. Лавренева // Лит-ра в школе. 1981. № 4; Старикова Е. В. Б. А. Лавренев. Москва, 1982; Казак В. Лавренев Бо­­рис Андреевич // Казак В. Лексикон русской литературы ХХ века. Москва, 1996.

Н. І. Моісеєнко

Стаття оновлена: 2016