ЛА́ВРИК Ген­надій Іванович (20. 08. 1930, с. Красний Куток Бєлгород. обл., РФ — 21. 06. 2014, м. Бєлгород ) — архітектор. Доктор архітектури (1980), професор (1981). Член НСАУ (1962). Дійсний член Укр. академії архітектури (1993). Закін. Харків. інж.-буд. ін­ститут (1955). Від­­тоді працював у Харків. філії ін­ституту «Ді­промісто»; 1959–60 — у Ворошилов. гірн.-металург. ін­ституті (нині м. Алчевськ Луган. обл.); 1963–67 — у Київ. зонал. НДІ екс­перимент. проектува­н­ня; 1967–70 — у Київ. НДІ теорії і історії архітектури; 1970–75 — у Київ. НДПІ містобудува­н­ня; 1975–2006 — у Київ. університеті будівництва і архітектури: 1976–85 — завідувач кафедри архіт. проектува­н­ня, 1989–2006 — завідувач кафедри архіт. кваліметрії; від 2006 — професор кафедри архітектури Бєлгород. тех­­нол. університету. Осн. наук. дослідж. в галузі типології, методології та моделюва­н­ня архіт. систем. За­­­пропонував і роз­винув новий аспект у архіт. теорії — демо­­екологію. Досліджував про­блемні пита­н­ня містобудува­н­ня та рай. планува­н­ня. Серед проектів — муз. школа в м. Лисичанськ Луган. обл. (1956–58), комплекс Бу­­­динку інвалідів у м. Сло­вʼянськ Донец. обл. (1958–63), Палац культури в Донецьку (1978–85); сер. пер­спектив. житл. секцій для умов України (1966), детал. пла­­ну­ва­н­ня житл. забудови (1958–70), про­гнозува­н­ня роз­витку міст Казах­стану (1970–74), методоло­гія та методи дослідж. і проекту­ва­н­ня архіт. систем (1980–95).