Лавриченко Яків Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лавриченко Яків  Васильович

ЛАВРИЧЕ́НКО Яків Васильович (02. 04. 1901, с. Попівці, нині Кременец. р-ну Терноп. обл. – 15. 09. 1984, Буенос-Айрес) – журналіст, культурний діяч, кооператор. Заснував 1922 читальню т-ва «Просвіта» у рідному селі, 1927 – кооператив, пізніше – молочар. станицю. Навч. 4 курси в Укр. робітн. ун-ті при Укр. ін-ті громадознавства в Празі (1930-і рр.). 1928–34 – у складі ревіз. комісії Крем’янец. cоюзу кооперативів. Працював у повіт. філії т-ва «Просвіта», деякий час був секр. повіт. екзекутиви УСРП. 1934–37 – у складі контрол. комісії Укр. банку у м. Почаїв (нині Терноп. обл.). Потрапивши у список до концтабору у Березі Картузькій (нині м. Береза, Білорусь), ви­їхав із родиною до Параґваю, де займався культурно-громад. діяльністю; 1938–41 – чл. контрол. комісії центр. т-ва «Просвіта» у м. Енкарнасьйон. Переїхав згодом до Арґентини. У Буенос-Айресі: гол. ред. г. «Укра­їн­ське слово» (1946–48), із гуртом волинян заклав парафію св. Покрови (1946). Очолив філію т-ва «Просвіта» (1948–52). Під час його кер-ва збудовано найбільший в Арґентині Укр. нар. дім. Заст. голови Легіону С. Петлюри, секр. Гол. ради Укр. центр. репрезентації. Співзасн. Т-ва сприяння Укр. нац. раді. Автор низки статей, опубл. у часописах України, Франції, Німеччини, Канади та США, зокрема у «Літописі Волині» (Вінніпеґ) – «Українці-волиняки в Арґентині, а зосібна в півн. провінції Чако» (1964, № 7), «Будова печі для випікання хліба в колонії Фрам на галявині в 1938 р. Жінки з Попівки б. Почаєва» (1966, № 8), «Українська еміграція в Арґентині і волиняни» (1971–72, № 10–11), «Культурна праця на Волині до 1921 року» і «Дещо про життя православних українців в Арґентині й Параґваї» (1979–82, № 13–14), «Велика Волинь між двома війнами» (1988, № 15).

Літ.: Яків Лавриченко: [біогр. довідка журналіста, фотографа, культур. діяча] // Літопис Волині. 1971–72. № 10–11; С-чук. Бл. п. Яків Лавриченко: [Некролог] // Там само. 1988. № 15; Павлюк І. Лав­риченко Яків // Укр. журналістика в іме­нах. Л., 2003. Вип. 3.

І. З. Павлюк

Стаття оновлена: 2016