Лаврівський Онуфріївський монастир УГКЦ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лаврівський Онуфріївський монастир УГКЦ

ЛА́ВРІВСЬКИЙ ОНУ́ФРІЇВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р УГКЦ Розташ. у с. Лаврів Старосамбір. р-ну Львів. обл. За археол. даними, виник у 13 ст. Згідно із грамотою галиц. князя Лева Даниловича (датована 1292, на­справді сфальсифікована у 16 ст.), монастир заснував великий князь Лавр (ймовірно, це чернече ім’я великого князя литов. Войшелка). За церк. переказами, у 13–15 ст. тут зберігалися мощі св. Ону­фрія Великого; від 18 ст. побутує легенда про те, що тут похований князь Лев Данилович. Найдавніші докум. згадки про монастир містяться у грамотах польс. короля Владислава II Яґайла 1407 і 1422, при цьому автентичність першої грамоти досить сумнівна. Відтоді й до 1659 монастир був власністю перемишл. єпископа. 1691 обитель разом із усією Перемишл. єпархією приєдналася до унії, після 1739 увійшла до Руської конгрегації (провінції) ордену василіян. Під час секуляризації, проведеної австр. владою 1784, монастирю вдалося уникнути ліквідації. 1788 при ньому засн. школу, що діяла до 1911. У 1811 сюди з ліквідов. Білин. монастиря (зна­ходився у с. Велика Білина, нині Самбір. р-ну Львів. обл.) перенесено чудотворну ікону Богородиці, яка привертала увагу тисяч прочан. Найбільший розквіт монастиря припав на 1920–30-і рр., коли тут діяв василіян. ліцей, а великий архів, що зберігав цінні документи, приваблював багатьох дослідників. Після приєднання Зх. України до СРСР 1939 монастир ліквідовано, його майно пограбовано. У спорудах розміщено рад. військ. частину, після 2-ї світ. війни – школу-інтернат для глухонімих дітей. 1963 монастир. ансамблеві надано статус пам’ят­ки арх-ри, у 1970–80-і рр. проведено археол. дослідження. 1990 монастир. церкву передано парафіянам с. Лаврів, 1994 відновлено василіян. монастир. Комплекс монастир. будівель знаходиться у долині р. Лінинка (притока Дністра), за 600 м на Пн. Зх. від нього – монастир. цвин­тар (на горі св. Іоанна). До поч. 1950-х рр. тут стояла церква св. Іоанна (від 1760 відома як де­рев’яна, 1804–14 споруджена цегляна). Гол. будівлею монастиря є мурована церква св. Ону­фрія, яку більшість сучас. дослідників датують 13 ст. Початко­во храм складався із 2-х об’є­мів: збереженого сх. (у плані – триконх) та відомого за архіт.-археол. дослідж. зх. (у плані – ква­драт., вежеподіб.). У 14–16 ст. із Зх. прибудовано притвор. Бл. 1675–1705 церква зазнала знач. змін у стилі бароко: з’яви­лися бічні квадратні крила з Пн. і Пд., в яких влаштували підземні крипти; над центр. частиною зведено видовжений 8-гран. барабан, увінчаний банею; із Зх. прибудовано прямокут. при­твор-тамбур; встановлено 5 ма­лих декор. верхів. 1860–67 знято декор. верхи й облаштовано трисхилий дах; 1910–14 розібрано деякі старі склепіння та зроблено нові, прибудовано там­бур, змінено зовн. декор, якому надано неороман. рис замість барокових. Незважаючи на чи­с­ленні перебудови, церква збе­регла риси пам’ятки візант.-афон. стилю, розквіт якого при­пав на 13–14 ст. Це єдиний збе­режений монастир. храм 13 ст. на колиш. тер. Галиц. князівства. 1910 під час ремонту відкрито фрагменти середньовіч. фресок, які збереглися на стінах притвору. Зображення розміщене в 3-х горизонт. смугах: у нижній – сцени на теми Акафіста Богородиці, у середній – свя­ті в медальйонах, у верхньому – Вселен. собори. За стиліст. озна­ками стінопис виконаний у пост­візант. традиції. Він датов. серед. 16 ст. і пов’язаний із діяльністю майстрів з Перемишля. Унікальність фресок полягає у тому, що донедавна це був єдиний відомий витвір укр. художників-монументалістів 14–16 ст. на тер. України. Від 1675 у криптах ховали відомих політ. і реліг. діячів, серед яких – господарі Молдов. князівства, православ. та греко-катол. ієрархи. 1860 останки з підземель церкви перенесено на монастир. цвинтар. Навколо церкви по пе­риметру розміщувалися дере­в’яні житл. й госп. споруди, які утворювали замкнений прямокут. двір, пристосов. для оборони. Після великої пожежі 1767 замість згорілих споруд у 1770–80-х рр. споруджено нові муровані будівлі, 1902–11 замість них постав монастир. будинок, що існує дотепер (при цьому докорінно змінено планування по­двір’я). Окрім храму, із давніх споруд збереглася вежа-дзвіниця, яку гіпотетично датують давньорус. часом.

Літ.: Голубець М. Лаврів (історико-археологічна студія) // Зап. ЧСВВ. Т. 2, вип. 1–4. Жовква, 1927; Рогов А. И. Фрес­ки Лаврова // Византия. Южные славяне и Древняя Русь. Западная Ев­ропа. (Искусство и культура). Москва, 1973; Мицько І. Про початки Свято­онуфріївського монастиря у Лаврові // Лавра: Часопис монахів Студит. уставу. 1999. № 6; Швед М. Спаський та Лаврівський монастирі – осередки ду­ховної культури в Галичині. Л., 2000; Рожко М. Археологічно-архітектурні дослідження церкви святого Онуфрія Лаврівського монастиря // Укр. сакрал. мист-во: Традиції, сучасність, перспек­тиви (укр. сакрал. мистецтво 13–15 ст.): Мат. 3-ї міжнар. наук. конф. (Львів, 4–5 трав. 1995). Л., 2001; Гелитович М. Фрески церкви святого Онуфрія в Лаврові // Інформ. вип. Львів. філії Нац. н.-д. реставрац. центру України. 2006. № 2; Козак Н. Втрачені фрагменти сті­нопису церкви святого Онуфрія в Лаврові // Там само. 2007. № 1(9); Його ж. Цикл Вселенських соборів у стінописі церкви святого Онуфрія в Лаврові: Реконструкція та ідентифікація композицій // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Мистец­тво­знавство. 2007–08. Вип. 7–8; Чень Л. Я. Визначні монастирі Бойківщини // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». 2009. № 656.

Д. Я. Вортман

Стаття оновлена: 2016