Лавров Петро Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лавров Петро Олексійович

ЛАВРО́В Петро Олексійович (Лавров Петр Алексеевич; 06(18). 09. 1856, м. Ярославль, Росія – 24. 11. 1929, Ленінград, нині С.-Пе­тер­бург) – російський мовознавець. Акад. АН СРСР (1923), чл.-кор. Королів. Серб. академії (1906), Чес. академії наук, словесності та мист-в (1907), Пд.-слов’ян. академії наук та мист-в (1911). Закін. Моск. ун-т (1879). У 1893 захистив доктор. дис. «Обзор звуковых и фор­мальных особенностей болгар­ского языка». Проф. Новорос. (Одеса, від 1898), Ленінгр. (від 1900), Перм. (РФ, від 1916) ун-тів. Дійс. чл. Істор.-філол. т-ва при Новорос. ун-ті (від 1898), голова Слов’ян. комісії АН СРСР (від 1923). Автор праць зі сло­в’ян. мовознавства, літературознавства та історії, зокрема «Петр ІІ Петрович Негош, вла­дыка Черногорский и его литературная деятельность» (Москва, 1887), «Дамаскин Студит и сборники его имени (“Дамас­кины”) в юго-славянской письменности» (О., 1899), «Аннексия Боснии и Герцеговины и отношение к ней славянства» (С.-Пе­тербург, 1909), «Жития Херсонских святых в греко-славянской письменности» (Москва, 1910), «Палеографическое обо­зрение кириллового письма» (Петроград, 1915), «Кирило та Методій в давньослов’янсько­му письменстві» (К., 1928), «Мате­риалы по истории возникновения древнейшей славянской письменности» (Ленинград, 1930). Співукладач рос.-болгар. словника та граматики серб. мови. Розшукав, видав і дослідив низ­ку пам’яток слов’ян. писемності: «Поученіє Климента Словенського» Климента Охридського, «Ізборник Святослава – Симеона 1073» (за списками 13 ст.), «Житіє Наума Охридського». Ви­вчав Остромирове Євангеліє, Київські листки та давні кириличні написи Софії Київської.

Літ.: Ляпунов Б. М. Краткий обзор жизни и научной деятельности П. А. Лав­рова // Изв. АН СССР. Сер. 7. Отделение гуманитар. наук. 1930. № 8; Сперанский М. Н. Палеографические тру­ды П. А. Лаврова // Там само; Державин Н. С. Труды акад. П. А. Лаврова в области древнеславянской письменности // Там само. 1931. № 2.

О. С. Іщенко

Стаття оновлена: 2016