Лавров Юрій Сергійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лавров Юрій Сергійович

ЛАВРО́В Юрій Сергійович (01(14). 03. 1905, С.-Пе­тербург – 20. 08. 1980, Ленінград, нині С.-Пе­тербург, похов. у Києві) – актор, режисер. Чоловік О. Смирнової, бать­ко К. Лаврова. Нар. арт. УРСР (1955), СРСР (1960). Держ. нагорода СРСР. Освіта середня незакінчена. Дебютував на сцені 1919 у допоміж. складі Великого драм. театру (Петроград, нині С.-Пе­тербург). 1922–25 – співорганізатор і актор Малого театру у Ленінграді. Працював у театрах Москви, Ленінграда, Далекого Сходу (РФ), зокрема 1929–34 – у Ленінгр. театрі дра­ми; 1938–67 – у Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки: від 1965 – в. о. гол. реж. Після виходу на пенсію продовжував виступати в окремих виставах. У кіно від 1928. Знімався на кіностудії «Ленфільм», Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка. Л. – гострохарактер. актор, поєднував у творчості психол. глибину розкриття образу, поет. силу, яскравість сценіч. малюнку ролі. 1989 у Москві видано зб. «Сцена и годы: воспоминания о Ю. С. Лав­рове», що містить матеріали про митця, його власні спогади й статті за період 1919–60.

Ролі: Дон Жуан, Командор, Годвінсон («Камінний господар», «У пущі» Лесі Українки), Бережний («Соло на флейті» І. Микитенка), Князь Абрезков («Жи­­вий труп» Л. Толстого), Дорн («Чайка» А. Чехова), Федір («Навала» Л. Леонова), Рощин («Ходіння по муках» за О. Толстим), Сатін, Іван Коломійцев («На дні», «Останні» М. Горького), Глоба («Російські люди» К. Симонова), Новиков («Па­­лата» С. Альошина), Кастальський («Страх» О. Афіногенова), Василь Агафонов («Нові часи» Г. Мдівані), Філіпп II («Дон Карлос» Ф. Шіллера), Тартюф (однойм. п’єса Ж.-Б. Мольєра), Монах Лоренцо («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра); у кіно – Капітан Старчак («Застава коло Чортового Броду», 1936, реж. К. Ісаєв, М. Білинський), Інспектор («Щорс», 1939, реж. О. Довженко), Анархіст («Олександр Пархоменко», 1942, реж. Л. Луков), Зенон Печериця («Тривожна молодість», 1954, реж. О. Алов, В. Наумов), Симон Петлюра («Правда», 1957, реж. В. Добровольський, І. Шмарук, «Киянка», реж. Т. Левчук), Граф Потоцький («Олекса Довбуш», реж. В. Іванов; обидва – 1959), Василь Павлович («Хочу вірити», 1965, реж. М. Мащенко), Дітеріхс («Серце Бонівура», 1969, реж. М. Орлов), Іван Захарович («Софія Грушко», 1971, реж. В. Івченко), Єпископ Олександр («Спокута чужих гріхів», 1978, реж. В. Підпалий).

Літ.: Зюков Б. Б. Юрий Лавров. К., 1971; Маслов О. Талант народжується працею // КіЖ. 1975, 16 берез.; Рез­­никович М. Театральные мистификации Юрия Лаврова // Всеукр. ведомости. 1997, 15 мая; Гринишина М. Как Ванька Жуков стал народным артистом // Контрамарка. 2005. № 3; Ко­­ма­­ров О. Театральна планета «Юрій Лав­­ров» // День. 2007, 14 берез.

В. М. Войтенко

Стаття оновлена: 2016