Лавьоров Микола Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лавьоров Микола Павлович

ЛАВЬО́РОВ Микола Павлович (Лавёров Ни­­колай Павлович; 12. 01. 1930, с. Пожарище, нині Архангел. обл., РФ) – російський фахівець у га­­лузі уранової геології. Д-р геол.-мінерал. н. (1973), проф. (1976), акад. (1987), віце-президент (від 1988) РАН, акад. (1987), прези­дент (1987–88) АН Киргизстану, іноз. чл. НАНУ (2009). Засл. діяч н. Киргизстану (1995). Пре­мія Уряду РФ (2001), Золота ме­­даль ім. В. Вернадського НАНУ (2003), Велика золота медаль ім. М. Ломоносова (2006). Держ. нагороди СРСР і РФ. Закін. Моск. ін-т кольор. металів і золота (1954), де відтоді водночас з навч. в аспірантурі й працював. 1958–66 – вчений секр., дир. Се­­редньоазіат. геол. станції (м. Чка­ловськ Согдій. обл., Таджики­стан) Ін-ту геології рудних родовищ, петрографії, мінералогії та геохімії АН СРСР (Москва); 1966–68 – заст. нач., 1972–83 – нач. Упр. н.-д. орг-цій Мінгео СРСР; 1968–72 – нач. Всесоюз. геол. фонду СРСР; 1983–87 – проректор, 1-й проректор, зав. каф. використання природ. ресурсів і охорони довкілля Академії нар. госп-ва при РМ СРСР (Москва); 1989–91 – заст. голови РМ СРСР–голова Держ. ком-ту СРСР з науки та техніки; водночас 1966–83 – зав. лаб. родовищ урану, 1983–88 – зав. відділу рід­­кіс. металів, 1989–2004 – дир., від 2004 – наук. кер. Ін-ту геології рудних родовищ, петрогра­фії, мінералогії та геохімії РАН; від 1998 – проф. Рос. хім.-тех­нол. ун-ту; від 2000 – наук. кер. Центру з міжнар. енергет. політики і дипломатії та від 2002 – зав. каф. міжнар. проблем паливно-енергет. комплексу Моск. ун-ту міжнар. відносин; від 2002 – наук. кер. Вищого коледжу рац. природокористування. Гол. ред. журналів «Советская геология» (1966–83) та «Геология рудных месторождений» (від 1988). Осн. наук. дослідж. у галузі геології, розроблення теор. проблем фор­мування уран. родовищ, прогнозу, пошуку й освоєння нових джерел атом. сировини, автор праць з геології рудних родовищ і економіки мінерал. ресур­сів. З його ініціативи та за безпосе­ред. участі наприкінці 1960-х рр. була покращена та діє донині система обліку розвіданих запасів корис. копалин. Розгорнуті ним дослідж. і технол. розроблення з найважливіших наук.-тех. проблем геол.-розв. робіт відіграли значну роль у створен­ні найбільшої в світі мінерал.-сировин. бази для рад. пром-сті. Л. – лідер наук. школи «Радіогеологія, ізотоп. геохронологія і радіогеоекологія», засн. якої були В. Вернадський, О. Ферсман і Д. Щербаков. Від 2003 активно працює щодо забезпе­чення екол. безпеки РФ; виконує фундам. дослідж. та впровадження методів пошуків, роз­­від­ки та розробки родовищ нафти, газу, урану, займається наук. обґрунтуванням відкриття найбільших провінцій енергет. сировини світу.

Пр.: Геология уран-молибденовой рудной формации. 1966; Геология гид­ротермальных урановых месторожде­ний. 1966; Геология и полезные иско­пае­мые Кубы. 1967; Условия образования урановых руд в вулканических депрессиях. 1972; Рудные месторождения СССР: В 3 т. Т. 2. Уран. 1974; Месторождения урана и редких метал­лов. 1976; Эволюция уранового рудо­образования. 1978; Зарубежные мес­то­рождения урана. 1983; Основы прогноза урановорудных провинций. 1986; Подземное выщелачивание поли­эле­мен­тных руд. 1998; Проблемы вулканизма. 2005; Изоляция отработавших ядерных материалов: геолого-геохимические основы. 2008; Проблемы на­­циональной безопасности. 2008; Космические исследования и технология: расширение знаний об окружающем мире. 2012 (усі – Москва, спів­авт.).

С. Б. Шехунова

Стаття оновлена: 2016