Лаговський Микола Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лаговський Микола  Михайлович

ЛАГО́ВСЬКИЙ Микола Михайлович (Лаговский Николай Михайлович; 25. 12. 1862(06. 01. 1863), с. Одоєвське, нині Костром. обл., РФ – 03. 05. 1933, Москва) – російський сурдопедагог. Проф. (1925). Герой Праці (1929). Навч. у С.-Петер­бур. ун-ті. Працював 1884–1910 у С.-Петербур., 1910–13 – Олександрів. (нині Запоріжжя), 1913–18 – Маріїн. (побл. Петрограда, нині С.-Петербург) уч-щах для глухонімих; 1918–19 – у Відділі соц. забезпечення Петрограда. 1918 з ініціативи Л. у Петрограді створ. Центр. ін-т глухонімих. 1919–21 очолював Перервин. ін-т глухонімих (Москва); 1921–27 – викл. 2-го Моск. ін-ту глухих; водночас від 1925 – у Моск. пед. ін-ті. Л. – теоретик, методист та історик сурдопедагогіки. Вивчав проблеми застосування осн. засобів спілкування глухих. Заперечував використання т. зв. мішаного методу (поєднання міміки та усного мовлення) у навч. і вихованні глухих дітей. Автор праці «Основы сурдопедагогики» (Москва, 1931). Його ім’я присвоєно школі для глухих у м. В’яз­­ники (Владимир. обл., РФ).

Літ.: Анисимов П. К. Н. М. Лаговский – русский сурдопедагог (к 20-летию со дня смерти) // Ученые зап. Моск. пед. ин-та. 1955. Т. 85, вып. 6; Ярмачен­ко М. Д. Історія сурдопедагогіки. К., 1975; Басо­­ва А. Г., Егоров С. Ф. Н. М. Ла­­говский // История сурдопедагогики. Москва, 1984.

М. К. Шеремет

Стаття оновлена: 2016