Ладижинка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ладижинка

ЛАДИ́ЖИНКА – село Уманського району Черкаської області. Знаходиться на р. Ятрань (притока Синюхи, бас. Південного Бугу) при впадінні невеликої р. Ропотуха, на автомагістралі Київ–Одеса, за 210 км від обл. центру та за 22 км від райцентру. Пл. 10,1 км2. Насел., за переписом 2001, становило 2496, станом на 2014 – 2118 осіб (переважно українці). На пд.-сх. околиці села, на правому березі Ятрані виявлено поселення трипіл. культури. Мате­ріали, знайдені під час розкопок, нині зберігаються в Уман. краєзн. музеї. На тер. Л. також досліджено залишки поселень білогрудів. і черняхів. культур. За нар. переказами, назва села походить від прізвиська першопоселенця козака Ладижина. Вперше згадується у писем. дже­релах 1726, коли навколишні зем­лі перейшли у власність польс. магнатів Потоцьких. Після 2-го поділу Польщі 1793 село відійшло до Рос. імперії. 1772 нараховувалося 113 госп-в, мешкало 340 осіб, 1795 – відповідно 162 і 597. У 1808 в Я. Потоцького село придбав землевласник С. Шолайський. Пізніше належало по­­міщикам Мощенським, Радонакі, Терещенкам. У 1860-х рр. Л. стала волос. центром Уман. пов. Київ. губ. і отримала статус м-ка. Тоді ж тут відкрито церк.-парафіял. школу. 1864 із заг. кіль­кості жит. 1470 осіб були православними, 825 – юдеями, 12 – католиками. У 2-й пол. 19 ст. у Л. оселилася значна кількість ре­­місників – ковалів, кравців, шев­ців, почали працювати паровий млин, ґуральня, 2 чинбарні та двічі на тиждень збиратися базари. Екон. розвитку сприяло прокладення 1890–92 неподалік залізнич. колій Умань–Ко­зятин і Христинівка–Вапнярка. 1900 функ­ціонували 2 млини, вітряк, 3 крупорушки та 3 заїжджих двори. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у січні 1920 остаточно встановлено більшовиць­ку. Мешканці чинили актив. опір проведенню насильниц. колективізації. У 1920-х рр. Л. знову стала селом. 1923–30 та 1933–59 – райцентр. 1930–33 та від 1959 – у складі Уман. р-ну, 1932–54 – Київ., від 1954 – Черкас. обл. Під час голодомору 1932–33 померло 254 особи. Низка жит. зазнала сталін. репресій, зо­­крема 356 осіб за сфабрик. справами засуджено до розстрілу. 1934 за наказом парт. кер-ва зруйновано церкву Різдва Богородиці. Від 29 липня 1941 до 11 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. На фрон­тах 2-ї світ. вій­ни воювало 487 ладижинців, з них 276 загинуло. Нацисти вивезли на примус. роботи до Німеччини 319 юнаків і дівчат. Нині діють хлібокомбінат, низка фермер. госп-в і с.-г. підпр-в. Є заг.-осв. школа, школа-інтернат, муз. школа; Бу­­динок культури, музей історії села; дільнична лікарня. Реліг. громади: УПЦ МП, євангел. хри­стиян. Встановлено пам’ят. знак жертвам голодомору 1932–33, пам’ятник на брат. могилі рад. воїнів, які визволяли Л. від нім.-фашист. окупації, обеліск Слави воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світ. вій­ни. Серед видат. уродженців – мис­тецтвознавець С. Безклубенко, архітектор С. Тульчинський, еко­номіст В. Мертенс і актив. учасник Визв. змагань 1917–21, художник Л. Перфецький. У селі минули дит. і юнац. роки лікаря-фтизіатра О. Баренбойма, дипломата В. Кравця, церк. діяча УПЦ МП Іринея (В. Семко). Тут похов. Герой Рад. Союзу В. Ани­симов, який у липні 1941 спрямував палаючий літак на скупчення ворожих танків і автомашин.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о насе­ленных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Монке С. Нарис історії Уманщини. К., 2001.

А. С. Заріцький

Стаття оновлена: 2016