Ладичин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ладичин

ЛАДИ́ЧИН – село Теребовлянського району Тернопільської області. Знаходиться на р. Нішла (нар. назва – Водава; притока Серету, бас. Дністра), у місці впадіння в неї Свинюхи, за 20 км від обл. центру, за 15 км від райцентру та за 7 км від залізнич. ст. Микулинці-Струсів. Пл. 2,5 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1208, станом на 2015 – 1109 осіб; переважно українці. У Л. і його околицях виявлено знахідки скіф., давньослов’ян. і давньорус. часів. За нар. переказами, поселення раніше мало назву Владичин, тобто було у власності якогось владики, мабуть, його засновника. Існує також версія, що назва походить від імені богині весни та молодості Лади. Л. був прикордон. городищем Теребовлян. князівства, неподалік розташовувалися землі Галиц. князівства. Донині зберігся місц. топонім Галицька Гора (знаходиться між Л. і с. Панталиха). В остан. чв. 14 ст. його захопили польс. феодали. Міський статус Л. зберігав до 16 ст., у писем. джерелах 1564 згадується вже як село. Жит. брали участь у козац.-селян. повстанні під кер-вом С. Наливайка та Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У 2-й пол. 17 ст. – 18 ст. діяли загони опришків. Після 1-го поділу Польщі 1772 Л. відійшов до складу Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1901 засн. Нар. читальню, яку 1903 перейменували на читальню т-ва «Просвіта» (1914 заборонена рос., 1939 і 1944 – рад. владами, двічі відновлювали – 1921 і 1941; у 1944 її голову П. Яроша засудили на 17 р. каторж. робіт у Пн. Сибіру, де того ж року він і помер). У вересні 1914 до Л. увійшли рос. війська. 1920–39 – у складі Польщі, від 1939 – УРСР. У 1920–30-х рр. функціонували осередки «Січі», «Союзу українок», «Сільс. господаря», «Згоди» та «Помічі». Від 6 липня 1941 до 24 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. На тер. села загинули 58 рад. воїнів. На фронтах 2-ї світ. війни воювали 450 жит. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Нині працює кілька с.-г. підпр-в. Є поклади каменю, піску, глини, торфу, джерела сірчистих вод. У Л. – заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Збереглися церква Різдва Пресвятої Богородиці (1815, нині УГКЦ), костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1922, нині РКЦ); па­м’ятник-оберіг села «Мати Божа з малим Ісусом» (1500, його неодноразово руйнували та відтворювали, востаннє відреставровано 2008), пам’ят. хрест на честь скасування панщини (1848), пам’ятник на честь заснування братства тверезості «Мати Божа» (1908). У 1941 насипано символічну могилу борцям за волю України (1944 сплюндровано, 1990 відновлено). Також встановлено пам’ятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світ. війни. Серед видат. уродженців – лікар С. Вадзюк, громад.-політ. діяч О. Станимир.

Літ.: Киба П., Свист Д. Ладичин // Історія міст і сіл Теребовлянщини. 1997; Станимир О. Т. Минувшина поселення Ладичин: Істор.-краєзн. нарис. 2007; Його ж. Від світанку до надвечір’я: Істор.-краєзн. нарис. 2014 (усі – Тернопіль).

О. Р. Ланковська

Стаття оновлена: 2016