Лазарев Борис Георгійович

Визначення і загальна характеристика

ЛА́ЗАРЕВ Борис Георгі­йович (24. 07(06. 08). 1906, с. Миропіл­­ля, нині Краснопіл. р-ну Сум. обл. — 20. 03. 2001, Харків) — фізик. Канд. (1938, без захисту дис.), д-р (1944) фіз.-мат. н., професор (1944), академік НАНУ (1951). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1966). Сталінcька премія (1951), Держ. пре­­мія УРСР у галузі н. і т. (1982), премія ім. М. Боголюбова НАНУ (1997). Орден «За заслуги» 3-го (1996) та 2-го (1999) ступ. Державні нагороди СРСР. Закін. Ленінгр. політех. ін­ститут (нині С.-Пе­тербург, 1930). Працював у Ленінгр. (1928–32) та Урал. (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ; 1932–37, від 1938 — зав. кріоген. лаб.) фіз.-тех. ін­ститутах; від 1937 — у ННЦ «Харків. фіз.-тех. ін­ститут» НАНУ: 1938–88 — зав. кріоген. лаб., зав. від­ділів фізики твердого тіла і конденсат. стану речовини та фізики низьких т-р, 1956–75 — за­ступник директора, 1988–2001 — радник при дирекції; одночасно 1944–53 — завідувач кафедри фізики Харків. с.-г. ін­ституту. Дослідж. у галузі фізики твердого тіла і конденсат. стану речовин, фізики низьких т-р, над­провід­ності, кріоген. та вакуум. техніки. Від­крив ядер. парамагнетизм твердого водню (1936, разом з Л. Шубніковим), ефект Шубнікова–Де Хааза у цинку (1939, разом з Н. Нахімовичем, О. Парфьоновою), детек­торні властивості над­провід­ників (1948, з О. Галкіним), ви­вчив ефект Де Хааза–ван Альфвена у низці металів (1949–51, з Б. Вєр­кіним, М. Руденко та ін.), пере­хід 2 1/2 роду в металах при пружних деформаціях (1963–65). Дослідив низку властивостей надплин. гелію: товщину плів­ки змочува­н­ня та швидкість руху (1938); роз­діле­н­ня ізотопів гелію, одержа­н­ня Не3 (1950–63, з Б. Есельсоном та ін.); створив метод одержа­н­ня високого тиску за будь-яких низьких т-р (т. зв. льодова бомба; 1941–44, з Л. Кан-Лазаревою). Ви­вчив над­провід­­ники під тиском та їхні термодинам. властивості (1944–48, з Л. Кан-Лазаревою, О. Судовцо­вим), від­крив та дослідив електрон­но-топол. фазові пере­ходи в металах (1963–80, з І. Ліфшицем та ін.). Під керівництвом Л. створ. над­провід­ні матеріали з високими критич. параметрами, над­­провід­ні соленоїди з магніт. полями до 220 кЕ; роз­робив кріоконденсійні (з Є. Боровиком та ін.), кріоадсорбційні (з М. Федоровою) високовакуумні насоси (1951–59). Заснував наук. школу.

Пр.: Supraconductivity and the Hall effect // Nature. 1934. Vol. 134, № 3378 (спів­­авт.); Об изменениях сверх­прово­дящих свойств тал­лия под давлением // Докл. АН СССР. 1949. Т. 69, № 2 (спів­­авт.); Роз­виток досліджень з фізики низьких температур на Україні // УФЖ. 1967. Т. 12, № 1; Роль УФТИ в развитии ис­следований по физике и технике низких температур // Развитие криогеники на Украине: Сб. науч. тр. К., 1978; Магнитные свойства мас­сивного гидроэкструдирован­ного дис­­прозия // ФММ. 1990. № 5 (спів­­авт.); Нано­структура сверх­проводящего спла­ва ниобий-титан // ФНТ. 1998. Т. 24, № 3 (спів­­авт.); К истории криоген­ной лаборатории УФТИ–ННЦ «ХФТИ» // Там само. 2000. Т. 26; Релаксацион­ные процес­сы в аморфных пленках моно­атомных метал­лов // Там само. 2001. Т. 27, № 9–10 (спів­­авт.)

Літ.: Борис Георгі­йович Лазарєв // Україна. 1955. № 1; Борис Георгиевич Лазарев // ФНТ. 1981. Т. 7, № 8; Берез­­няк П. А. Борис Георгиевич Лазарев. К., 1986; Борис Георгиевич Лазарев: Биобиблио­графия ученых Украинской ССР. К., 1986; 90-річчя академіка НАНУ Б. Г. Лазарєва // Вісн. НАНУ. 1996. № 9–10.

Ю. М. Ранюк

Завантажити статтю