Лазарев Борис Георгійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лазарев Борис Георгійович

ЛА́ЗАРЕВ Борис Георгійович (24. 07(06. 08). 1906, с. Миропіл­­ля, нині Краснопіл. р-ну Сум. обл. – 20. 03. 2001, Харків) – фізик. Канд. (1938, без захисту дис.), д-р (1944) фіз.-мат. н., проф. (1944), акад. НАНУ (1951). Засл. діяч н. і т. УРСР (1966). Сталін. премія (1951), Держ. пре­­мія УРСР у галузі н. і т. (1982), премія ім. М. Боголюбова НАНУ (1997). Орден «За заслуги» 3-го (1996) та 2-го (1999) ступ. Держ. нагороди СРСР. Закін. Ленінгр. політех. ін-т (нині С.-Пе­тербург, 1930). Працював у Ленінгр. (1928–32) та Урал. (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ; 1932–37, від 1938 – зав. кріоген. лаб.) фіз.-тех. ін-тах; від 1937 – у ННЦ «Харків. фіз.-тех. ін-т» НАНУ: 1938–88 – зав. кріоген. лаб., зав. відділів фізики твердого тіла і конденсат. стану речовини та фізики низьких т-р, 1956–75 – заст. дир., 1988–2001 – радник при дирекції; одночасно 1944–53 – зав. каф. фізики Харків. с.-г. ін-ту. Дослідж. у галузі фізики твердого тіла і конденсат. стану речовин, фізики низьких т-р, надпровідності, кріоген. та вакуум. техніки. Відкрив ядер. парамагнетизм твердого водню (1936, разом з Л. Шубніковим), ефект Шубнікова–Де Хааза у цинку (1939, разом з Н. Нахімовичем, О. Парфьоновою), детек­торні властивості надпровідників (1948, з О. Галкіним), вивчив ефект Де Хааза–ван Альфвена у низці металів (1949–51, з Б. Вєр­кіним, М. Руденко та ін.), перехід 2 1/2 роду в металах при пружних деформаціях (1963–65). Дослідив низку властивостей надплин. гелію: товщину плів­ки змочування та швидкість руху (1938); розділення ізотопів гелію, одержання Не3 (1950–63, з Б. Есельсоном та ін.); створив метод одержання високого тиску за будь-яких низьких т-р (т. зв. льодова бомба; 1941–44, з Л. Кан-Лазаревою). Вивчив надпровід­ники під тиском та їхні термодинам. властивості (1944–48, з Л. Кан-Лазаревою, О. Судовцо­вим), відкрив та дослідив електронно-топол. фазові переходи в металах (1963–80, з І. Ліфшицем та ін.). Під кер-вом Л. створ. надпровідні матеріали з високими критич. параметрами, над­провідні соленоїди з магніт. полями до 220 кЕ; розробив кріоконденсійні (з Є. Боровиком та ін.), кріоадсорбційні (з М. Федоровою) високовакуумні насоси (1951–59). Заснував наук. школу.

Пр.: Supraconductivity and the Hall effect // Nature. 1934. Vol. 134, № 3378 (спів­авт.); Об изменениях сверхпрово­дящих свойств таллия под давлением // Докл. АН СССР. 1949. Т. 69, № 2 (спів­авт.); Розвиток досліджень з фізики низьких температур на Україні // УФЖ. 1967. Т. 12, № 1; Роль УФТИ в развитии исследований по физике и технике низких температур // Развитие криогеники на Украине: Сб. науч. тр. К., 1978; Магнитные свойства массивного гидроэкструдированного дис­прозия // ФММ. 1990. № 5 (спів­авт.); Наноструктура сверхпроводящего спла­ва ниобий-титан // ФНТ. 1998. Т. 24, № 3 (спів­авт.); К истории криогенной лаборатории УФТИ–ННЦ «ХФТИ» // Там само. 2000. Т. 26; Релаксационные процессы в аморфных пленках моно­атомных металлов // Там само. 2001. Т. 27, № 9–10 (спів­авт.)

.

Літ.: Борис Георгійович Лазарєв // Україна. 1955. № 1; Борис Георгиевич Лазарев // ФНТ. 1981. Т. 7, № 8; Берез­­няк П. А. Борис Георгиевич Лазарев. К., 1986; Борис Георгиевич Лазарев: Биобиблиография ученых Украинской ССР. К., 1986; 90-річчя академіка НАНУ Б. Г. Лазарєва // Вісн. НАНУ. 1996. № 9–10.

Ю. М. Ранюк

Стаття оновлена: 2016