Лазарев Петро Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лазарев Петро Петрович

ЛА́ЗАРЕВ Петро Петрович (Лазарев Пётр Петрович; 01(13). 04. 1878, Мос­ква – 23. 04. 1942, Алма-Ата, нині Алмати, похов. у рідному місті) – російський біофізик, гео­фізик. Д-р фізики (1912), акад. АН СРСР (1917). Закін. мед. (1901) та фіз.-мат. (екстерном, 1903) ф-ти Моск. ун-ту, де й працював від 1902 у клініці хвороб вуха, горла і носа (зав. акуст. кабінету), від 1905 – у лаб. П. Ле­­бе­дєва. 1903–04 перебував у наук. відрядженні у Страсбурзі (Франція). 1911 звільнився з Ун-ту на знак протесту проти політики Л. Кас­со, тоді ж разом із П. Лебедєвим заснував фіз. лаб. Водночас від 1908 – викл. фізики Моск. ун-ту А. Шанявського та вищого тех. уч-ща (1912–25 – проф.); від 1916 – проф. фізики Петрогр. ун-ту (нині С.-Пе­тербург); 1917–22 – дир. Фіз., 1928–42 (з пере­рвою) – Біофіз. лаб. АН СРСР; від 1918 – зав. рентґенів., електромед. і фотобіол. секції Нар. комісаріату охорони здоров’я; 1920–31 – організатор і дир. Ін-ту біофізики, від 1924 – Рентґенів. ін-ту, згодом – Ін-ту метеорології (усі – Москва). 5 березня 1931 заарешт., однак завдяки клопотанням деяких акад. звільнений і висланий у Свердловськ (нині Єкатеринбург, РФ). 1932 повернувся у Москву. 1932–38 – зав. лаб. біофізики Всесоюз. ін-ту експерим. медицини; одночасно від 1933 – зав. секції матем. геофізики Ін-ту географії АН СРСР; 1937–41 – зав. від­ділу земного магнетизму Ін-ту теор. гео­фізики АН СРСР. 1936–39 – наук. кер. Держ. ін-ту мед. кліматології і кліматотерапії (м. Ялта, нині АР Крим). Засн. і ред. ж. «Успехи физических наук» (1918–24). Наук. дослідж. у галузях фізики, фіз. хімії, фотохімії, геофізики, біофізики, історії фізики. Вивчав процеси адаптації організму до клімат. чинників, температурну реакцію при акліматизації, при різких змінах погоди. Брав участь в обґрунтуванні іонної теорії збу­дження, розвинув теорії перифе­рич. та кольор. зору, фізіол. адап­­тації органів слуху, смаку і нюху. Досліджував фіз.-хім. і біол. дію рентґенів. випромінювання, теплопровідність зріджених газів, питання застосовності законів термодинаміки до біол. процесів. Організатор дослідж. Курсь­кої магніт. аномалії (заст. голови Комісії з її дослідж., нач. магніт., гравітац. і геодез. відділу), під його кер-вом на поч. 1920-х рр. проведено обширну геомагнітну зйомку, яка довела наявність у цьому р-ні залізоруд. родови­ща. Брав участь у розробленні фіз. методів розвідки корис. ко­­палин (гравітаційні, сейсмічні). Посмертно видано «Очерки истории русской науки» (1950), «Сочинения» (т. 1–3, 1950–57; усі – Москва; Ленінград).

Пр.: Исследования по ионной теории возбуждения. Москва, 1916; Осно­вы учения о химическом действии све­та: В 3 вып. Петроград, 1919–20; Ионная теория возбуждения. Москва; Петроград, 1923; Проблемы экспери­мен­таль­ной геофизики на Урале. Ленинград, 1932; Основы физики Земли. Москва; Ленинград, 1939; Современные проб­лемы биофизики. Москва; Ленинград, 1945.

Літ.: Сборник, посвященный памяти акад. П. П. Лазарева. Москва, 1956; Петр Петрович Лазарев. Москва, 1958; Шулейкин В. В. Академик Петр Петро­вич Лазарев (1878–1942). Москва, 1960; Академик Петр Петрович Лазарев (1878–1942). Москва, 1980; Иваницкий Г. Р. Убегающее время. Москва, 2001; Вол­ков В. А., Куликова М. В. Российская профессура. XVIII – начало XX вв. Био­логические и медико-биологические науки: Биогр. слов. С.-Пе­тербург, 2003; Биологи.

Т. Г. Лебедєва

Стаття оновлена: 2016