Лазаревський Борис Олександрович

Визначення і загальна характеристика

ЛАЗАРЕ́ВСЬКИЙ Борис Олександрович (псевд. і крипт.: Хтось, Борис Л., Б. Л.; 26. 03(07. 04). 1871, Полтава — 24. 09. 1936, Париж) — право­знавець, письмен­ник. Син Олександра, брат Гліба та Катерини Лазаревських. Навч. у 2-й гімназії та Колегії П. Ґалаґана у Києві, Новорос. університеті в Одесі, Університеті св. Володимира у Києві (випускні іспити склав 1897). Від­тоді — пом. секр., від 1903 — секр. Севастоп. військ.-мор. суду; від 1904 — слідчий, прокурор Владивостоц. військ.-мор. суду; від 1905 — товариш прокурора Крон­штадт. військ.-мор. суду (обидва — Росія). 1906 звинувач. у негатив. ставлен­ні до придуше­н­ня бунту матросів у Севастополі та звільнений у запас. Після дебюту оповіда­н­ням «Последняя услуга» в г. «Кіев­лянинъ» (1894, 19–20 декабря) публікувався у часописах «Южное обозрѣ­ніе», «Крым­скій вест­никъ», «Ели­завет­градские новости», «Кіевская старина» та ін. Писав здебільшого російською мовою, проте називав свою укр. прозу частиною влас. серця. У родин. колі успадкував шанобливе ставле­н­ня до особи і поезії Т. Шевченка, ви­ступав на заходах, присвяч. його памʼяті. Спілкувався з А. Чеховим, А. Коні, О. Ку­пріним, І. Рєпіним, М. Реріхом, В. Меєр­хольдом та ін. Учас­ник 1-ї світової війни. Від 1916 — діловод упр. із при­скореної під­готовки офіцерів для флоту в Севастополі; після Лютн. революції 1917 — обер-аудитор штабу нач. 2-ї бригади лінкорів Чорномор. флоту; від серпня 1918 — офіцер для доручень при Військ. міністрі Української Держави. У лютому 1919, за Директорії УНР, від­ряджений до укр. гол. мор. штабу в Севастополі, на­ступ. місяця включений до складу спец. порт. комісії по Миколаєву та Херсону. На еміграції мешкав у Стамбулі, Берліні, Празі, Парижі. Від 1932 брав активну участь у діяльності Укр. літ. гурт­ка, у 1930-х рр. вів рубрику «Шма­точки минулого» у ж. «Тризуб». Спів­працював із період. вид. «Українське слово», «Морской сборник», «ЛНВ». Залишив знач­ну рукописну спадщину, що зберігається у архів. фондах різних країн.

Тв.: Забытые люди. О., 1899; А. П. Че­хов: Мат. к био­графии // Рус. мысль. 1906. № 11; Со­брание сочинений. Т. 1–8. С.-Петербург (Петро­град), 1911–15; Шев­ченко и женщины // Всеобщий журн. лит-ры. 1911. № 4; О Шевченке и близ­ких ему людях // Рубикон. 1914. № 4–5; Во время войны. Петро­град, 1915; Вэня (История одной женской души). Петро­град, 1917; «Душа жен­щины» и другие рас­сказы. Берлин, 1921; Грех Парижа. Рига, 1928; Голос Родины: Но­вые рас­сказы. Париж, 1928; Лиза. Бел­­град, 1930; Дрібниці про Шев­ченка // Тризуб. 1936. Ч. 9–10; Доктор. В лесу // Писатели чехов. поры. Т. 2. Москва, 1982; Облич­чя Симона Петлюри // Самост. Україна. 2001. Ч. 2; Темна ніч // Всесвіт. 2008. № 7–8.

Літ.: Шрамченко С. Сотник воєн­но-морського судового ві­домства Б. О. Ла­заревський // Табор. 1936. Ч. 28–29; Похорон Бориса Лазаревського // Тризуб. 1936. Ч. 35; Д-ко Ф. Запізне про­зрі­н­ня: Про один цікавий, не­знан­ний нікому документ // Краків. вісті. 1945. № 31; Гитович Н. И. Записи о Чехове в дневниках Б. А. Лазаревского // Лит. на­следство. Т. 87. Москва, 1977; Из днев­ника Бориса Лазаревского // Диаспора. Париж; С.-Петербург, 2001; Усенко П. Г. Воєн­ні дії на Чорному морі у 1914–1917 рр. К., 2007; Михайлова М. Образ України в збірнику Б. О. Лазаревського «Голос Батьківщини» // Всесвіт. 2008. № 7–8.

П. Г. Усенко

Завантажити статтю