ЛАЗАРЕ́НКО Андрій Костянтинович (30. 11. 1909, Харків — 04. 05. 1983, Київ) — композитор, педагог. Член Всеукр. товариства драматургів, композиторів і сценаристів (1933), СКУ (1934). Закін. Харків. консерваторію (1935; кл. фортепіано П. Луценка, композиції — С. Богатирьова), де на­прикінці 1930-х — на поч. 40-х рр. і викладав. Учасник 2-ї світової війни. Після війни мешкав і працював у Києві. Викладав у Київ. консерваторії; 1948–65 — ред. видавництва Музфонду; гол. ред. Укр. від­діл. видавництва «Советский композитор»; зав. ред. видавництва «Мистецтво». Сприяв популяризації творів укр. композиторів. Твор. доробок Л. — оркестр., вокально-симф., камерні, інструм. та вокал.-інструм. твори, хори. Спів­працював із В. Сосюрою, О. Новицьким, на вірші яких написав низку романсів. Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, Л. Колодуб від­значали оригін. знахідки у сфері по­єд­на­н­ня фольклор. і властивих 20 ст. особливостей муз. мови у творчості Л. Упорядник збірок для худож. самодіяльності. Серед ви­дань — «Закарпатцю, рідний братцю» (1949), «Мов соколи, линуть пісні в небеса», «Пісня юних натуралістів» (обидва — 1952), «Вірні серця» (1959), «5 романсів» (1960), «Ви­брані пісні» (1961), «Романс для віолончелі з фортепіано», «Сім пʼєс» (обидва — 1962), «Романси» (1966), «Вокальні твори» (1969), «Ліричний альбом для фортепіано» (1973), «Вокальні твори» (1979; усі — Київ). Мав записи на грамплатівках та Нац. радіо.