Лазаренко Андрій Костянтинович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лазаренко Андрій Костянтинович

ЛАЗАРЕ́НКО Андрій Костянтинович (30. 11. 1909, Харків – 04. 05. 1983, Київ) – композитор, педагог. Чл. Всеукр. т-ва драматургів, композиторів і сценаристів (1933), СКУ (1934). Закін. Харків. консерваторію (1935; кл. фортепіано П. Луценка, композиції – С. Богатирьова), де наприкінці 1930-х – на поч. 40-х рр. і викладав. Учасник 2-ї світ. війни. Після війни мешкав і працював у Києві. Викладав у Київ. консерваторії; 1948–65 – ред. вид-ва Музфонду; гол. ред. Укр. відділ. вид-ва «Советский композитор»; зав. ред. вид-ва «Мистецтво». Сприяв популяризації творів укр. композиторів. Твор. доробок Л. – оркестр., вокально-симф., камерні, інструм. та вокал.-інструм. твори, хори. Співпрацював із В. Сосюрою, О. Новицьким, на вірші яких написав низку романсів. Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, Л. Колодуб відзначали оригін. знахідки у сфері поєднання фольклор. і властивих 20 ст. особливостей муз. мови у творчості Л. Упорядник збірок для худож. самодіяльності. Серед видань – «Закарпатцю, рідний братцю» (1949), «Мов соколи, линуть пісні в небеса», «Пісня юних натуралістів» (обидва – 1952), «Вірні серця» (1959), «5 романсів» (1960), «Вибрані пісні» (1961), «Романс для віолончелі з фортепіано», «Сім п’єс» (обидва – 1962), «Романси» (1966), «Вокальні твори» (1969), «Ліричний альбом для фортепіано» (1973), «Вокальні твори» (1979; усі – Київ). Мав записи на грамплатівках та Нац. радіо.

Тв.: для симф. оркестру – Симфонія g-moll (виконана 1947 під кер-вом К. Домінчена), «Святкова молодіжна увертюра» (виконана 1949 під кер-вом П. Полякова); для голосу й симф. оркестру: 3 балади – «Листи» (сл. В. Сосюри), «Мати», «Побратим» (обидва – сл. Т. Масенка; усі – 1948); для духового оркестру – Марш (1932, у співавт. із А. Штогаренком); для струн. – Квартет (1939); для віолончелі та фортепіано – Романс (1957), Прелюдії; для фортепіано – Балада, Прелюд, Гумореска, 4 прелюдії, Вальс, Танець, цикли – «Ліричний альбом», «Прогулянка», «Сім п’єс для дітей»; хори (з фортепіано та без супроводу); романси (понад 50), зокрема «Полюбилася я» (сл. Т. Шевченка), «Ой піду я в бір» (сл. Лесі Українки; видано – К., 1951), «Васильки», «Колискова» (обидва – сл. В. Сосюри), «Любо нам з тобою» (сл. І. Неходи), «Іде весна» (сл. Т. Масенка), «Конвалії», «Тебе я стріла» (обидва – сл. Т. Мезенцевої), «Стихли тополі» (сл. В. Шейка), «Сліди на снігу» (сл. М. Зірка), «Хмара» (сл. О. Пушкіна; видано – К., 1960), «Тебе я співаю – Віт­чизну мою» (сл. Г. Табідзе; видано – К., 1952); пісні, зокрема для дітей, естрадні; обробки нар. пісень.

Літ.: Українські композитори – дітям // Київ. правда. 1954, 18 верес.; Твор­­ці народних пісень // Веч. Київ. 1955, 16 серп.; Потаєва О. Соло для «останнього романтика» // КіЖ. 2010. № 3–4.

О. М. Немкович

Стаття оновлена: 2016