Корсунь-Шевченківський - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Корсунь-Шевченківський

КО́РСУНЬ-ШЕВЧЕ́НКІВСЬКИЙ (до 1944 – Корсунь) – місто Чер­­каської області, райцентр. Корсунь-Шевченків. міськ­раді підпорядк. села Гарбузин і Саморідня. Знаходиться на р. Рось (притока Дніпра), за 76 км від обл. центру. Пл. 11,9 км2. Насел. 19 311 осіб (2001, складає 84,8 % до 1989), переважно українці. Залізнична ст. Корсунь. Існує кілька гіпотез щодо походження старої назви, зокрема, що її запровадили ченці з крим. м. Хер­­сон (Херсонес Таврійсь­­кий, літописна назва – Корсунь), або запозичили з тюрк. мови («кор» – «палаюча», «су» – «во­да»). Давньорус. Корсунь уперше згадано в Київ. літописі під 1172. Ідентифікується з городи­­щем в урочищі Замчище (па­­м’ятка археології нац. значення). Його пл. становить бл. 2 га, культур. шар на ньому сягає 1,5 м і містить, поряд з ін. залишками тогочас. речей, гончарну кераміку 10–11 – 1-ї пол. 13 ст. Зі Сх. від городища розташовувалося неукріплене поселення. Наприкінці 11 – на поч. 12 ст. навколо Корсуня були розселені тюрк. племена чорних клобуків. У 12 ст. місто входило до складу Порос. волості Київ. зем­­лі та належало до резерв. земел. фонду київ. князя. 1240 зруйноване монгол. військом. У 14 ст. ці землі увійшли до складу Великого князівства Литовського. Колишня тер. давньорус. Корсуня знову була заселена у 16 ст. Після Люблін. унії 1569 – під владою Польщі. Від 1580 – у влас­­ності князів Вишневецьких. 1584 Корсуню надано Маґдебур. право. У цей час він став центром староства, в ньому бу­­ло зведено фортецю. Жит. брали участь у козац. повстаннях 1590-х і 1630-х рр., Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. У травні 1648 побл. Корсуня військо Б. Хмельницького разом із татарами Тугайбея розгромило польс. військо під кер-вом корон. гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського (обидва потрапили в полон). 1648–1712 – полк. місто. Як військ. підрозділ Корсун. полк оформився бл. 1625 (один із найдавніших реєстр. полків; перший полковник – Т. Федорович).

1649 складався з 19-ти сотень, в ньому налічувалося 3472 (у 1654 – 5105) козаків. Під час укладання Білоцерк. договору 1651 частина ко­­заків Корсун. полку підняла повстання. 1648 він брав участь у Пилявец. (нині село Бучац. р-ну Хмельн. обл.), 1651 – Берестец. (нині місто Горохів. р-ну Волин. обл.), 1652 – Батоз. (побл. г. Ба­­тіг на лівому березі Пд. Бугу) битвах із польс. військами, 1653 – Жванец. облозі табору польс. короля Яна ІІ Казимира (нині се­­ло Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельн. обл.), 1658 – у придушенні повстання на чолі з Я. Барабашем і М. Пушкарем, 1659 – у Конотоп. битві з рос. військом, 1711–12 – опор. центр гетьмана П. Ор­­лика. У жовтні 1632 і жовтні 1657 тут скликали козац. ради. На першій козац. гетьман А. Діденко – соратник Т. Федоровича – закликав козаків продов­­жити боротьбу за обстоювання в Україні православ’я. На ній ко­­зацтво фактично вперше заявило про свої права на тер. Лівобереж. України. Метою другої було підтвердження правомочності гетьман. елекції І. Виговського, проведеної на старшин. зборах у серпні в Чигирині (нині місто Черкас. обл.), та ви­­значення пріоритетів зовн. політики гетьман. уряду. За умовами Андрусів. перемир’я 1667 Корсунь повернуто Польщі. 1734 і 1750 корсунці брали участь у повстанні гайдамаків, 1768 містом оволодів загін М. Залізняка. Від 1780 Корсун. староство належало племіннику польс. ко­­роля – князю С. Понятовському. У цей період збудовано ф-ки з вироб-ва сукна, замші, селітри; на граніт. о-ві Росі для князя споруджено спочатку де­­ре­­в’яний (1782, арх. Я.-Г. Мюнц), потім – кам’яний (1789, арх. Я.-Д. Ліндсей) палаци, закладе­­но ландшафт. парк (див. Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник і Корсунь-Шевченківсь­­кий парк). Після 2-го поділу По­­льщі 1793 – у складі Рос. імперії; отримав статус м-ка Богу­слав. пов. Київ. намісництва (від 1797 – Київ. губ.).

1797 Корсунь викупила рос. казна, а 1799 імператор Павло І подарував йо­­го князю П. Лопухіну. Від 1846 – м-ко Канів. пов. Київ. губ. Від 1861 – волосне м-ко. 1876 побл. Корсуня прокладено залізницю Київ–Катерино­слав (нині Дніпропетровськ), що сприяло йо­­го розвитку. 1903 Лопухіни-Демидови збудували тут один із найбільших у Рос. імперії з-дів з виготовлення фарб. 1911 меш­­ка­ло 9530 осіб, функціонували парафіял. і двокласна земська школи, 2 церкви, монастир. Під час воєн. дій 1918–20 влада не­­одноразово змінювалася (30 грудня 1919 остаточно вста­­новлено більшовицьку). У лютому–червні 1921 – центр Корсун. пов., 1923–25 – Шевченків. округи. Райцентр від 1923. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 1456), зазнали сталін. репресій. Від 1938 – місто рай. значення. Від 1932 – у складі Київ., від 1954 – Черкас. обл. Під час нім.-фашист. окупації (30 липня 1941 – 14 лютого 1944) діяла підпіл. орг-ція «Комітет-103». Місто було звільнене в ході Корсунь-Шевченківської операції (див. також Корсунь-Шевченківської битви історії Му­­зей). 1981 К.-Ш. нагороджено орденом Вітчизн. вій­ни 1-го ступ. 1939 мешкало бл. 9,4 тис., 1959 – 11,5 тис., 1979 – 19,7 тис., 1989 – 22,8 тис., 1998 – 22,9 тис. осіб. Нині працюють ВО «Верстатопром» і «Восход» (с.-г. техніка для обробітку землі), верстатобуд. з-д ім. Б. Хмельницького, підпр-во «Скіф» (засоби індивід. захисту), швейна ф-ка, маслосирзавод, плодоконсерв. з-д, хлі­­боприймал. підпр-во, цукр. з-д «Панда», агрофірма «Доступ» (хлібобулочні вироби), кар’єр «Сівач» (щебінь). У К.-Ш. – 3 заг.-осв. школи, з них 1 – з по­­глибленим вивченням франц. мови, г-зія, ліцей, 4 дитсадки, школа-інтернат, профес. ліцей, пед. уч-ще, ДЮСШ, рай. центр дит. і юнац. творчості; школа мист-в, рай. Будинок культури, рай. б-ки для дорослих і дітей; центр. рай. лікарня, рай. СЕС; відділ. 10-ти банків. Виходять га­­зети «Надросся» (рай.), «Корсунь» (міська), «Вісник Корсуня», щорічник істор.-культур. заповідника «Корсунський часопис», інформ.-метод. вісник «Світло знань», метод. порадник «Джерела творчості», зб. нарисів «Пе­­дагогічне сузір’я Корсунь-Шевченківщини» (усі – відділу освіти), художньо-метод. альманах рай. центру дит. і юнац. творчості «Планета Добра», діє радіоредакція «Коло». Функціонує літ.-мист. об’єдн. «Янталка».

Реліг. громади: УПЦ МП (3), УПЦ КП, євангел. християн-баптистів, ад­­вентистів сьомого дня, юдеїв, харизматів, християн віри єван­­гельської. Встановлено пам’ят­­ник Т. Шевченку, стелу з багатофігур. композицією на честь його перебування тут 1859, погруддя Б. Хмельницького, па­­м’ят­­ні знаки містам-форпостам Київ. Русі, жертвам голодомору, партизанам. Серед видат. уродженців – матеріалознавець В. Будак, фахівець у галузі елек­­трики, громад. діяч А. Візір, фахі­вець у галузі металургії А. Лакє­єв, фахівець у галузі гірн. ме­­хані­ки В. Пономаренко, конст­­руктор артилер. систем і ракетно-косміч. техніки М. Цирульников, ме­теоролог П. Остапенко, психолог Н. Побірченко, ен­­томолог Д. Руднєв, селекціонер М. Савченко, лікар-кардіолог, геронтолог В. Шатило, лікар-хі­­рург О. Щербак, історик В. Кулаков, мовознавець П. Фесуненко; дра­матург, театрознавець Л. Волошин, поети, перекладачі А. Ворушило та Т. Коломієць, письмен­ник Ю. Добін; художники А. Коз­лов, Б. Купневсь­­кий, В. Про­коф’є­ва, скульптор Р. Русін; актори засл. арт. УРСР Георгій і його син засл. арт. України Олександр Ши­­манські, засл. арт. РФ В. Єгоров, віолон­­челіст, композитор П. Да­ниль­­ченко, флейтист О. Химичен­ко; дипломат І. Турянський; тренер (гандбол) Б. Чижов; Герой Рад. Союзу М. Леонченко. З Кор­сунем і Корсунщиною пов’язані життя та діяльність актив. учасника Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького, впливового політ. діяча тієї доби Г. Гуляницького. Звідси походив козац.-старшин. рід Золотаренків, най­­відомішими представниками якого були військ. і держ. діяч, ніжин. полковник, сівер. наказ. гетьман Іван і ніжин. полковник, один із претендентів на гетьманство в Лівобереж. Україні Василь. 1651 в Іллін. церкві відбулося вінчання їхньої сестри Ган­­ни з Б. Хмельницьким. У К.-Ш. похований живописець, один із найближчих друзів Т. Шевченка (брав активну участь у його вику­­пі з кріпацтва) І. Сошенко. Корсунь-Шевченків. заг.-осв. школу № 1 закін. кінорежисер, засл. діяч мист-в УРСР В. Довгань, акторка, нар. арт. РФ Р. Виноградова, заг.-осв. школу № 4 – спортсмен (дзюдо) В. Іваненко. У місті мешкав Герой Рад. Сою­­зу П. Чуйко.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о на­­селенных местностях Киевской губер­­нии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Гибенко В. І. Корсунь-Шевченківський: Фотонарис. Дн., 1973; Мицик Ю., Степенькін С. Корсунщина козацька. Корсунь-Шевченківський, 1997; Горобець В. Еліта козацької України в пошуках легітимізації: стосунки з Москвою та Вар­­шавою, 1654–1665. К., 2001; Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану (друга половина XV – середина XVII ст.). К., 2006.

А. Г. Ніколенко, С. Ю. Степенькін, П. Я. Степенькіна

Стаття оновлена: 2014