Лазарук Мирослав Ярославович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лазарук Мирослав  Ярославович

ЛАЗАРУ́К Мирослав Ярославович (13. 10. 1956, с. Королівка Коломий. р-ну Станіслав., нині Івано-Фр. обл.) – письменник, публіцист, есеїст. Чл. НСЖУ (1981), НСПУ (1989), АУП (1997). Засл. діяч мист-в Украї­­ни (2009). Літ. премії ім. Д. За­­гула (1993), ім. І. Нечуя-Левицького (1997), «Князь роси» ім. Т. Мель­­ничука (2001), ім. С. Воробкевича (2003), міжнар. літ. премія «Карпатська корона» (2005), ім. П. Тичини (2012). Закін. Львів. ун-т (1979). Відтоді працював кор. відділу пропаганди і культури, від 1987 – заст. гол. ред. чернів. г. «Молодий буковинець»; 1996–99 – нач. упр. культури Чернів. облдерж­адміністрації; від 1999 – заст. гол. ред., від 2002 – гол. ред. «Буковинського журналу» (Чернівці) та водночас від 2005 – дир. Чернів. обл. мемор. музею В. Івасюка. Дебютував віршами 1972. Осн. худож.-естет. спрямування поезій Л. – суперечливі роздуми про найвищі люд. цінності в умо­вах бездержавності й ідеол. тис­ку, пошуки нових духов. орієнтирів. У пейзаж. та інтим. ліриці, наснаженій філософічністю та оптимізмом, пульсує драматизм внутр. конфлікту. Колізії проз. творів вибудовані динамічно й природно. Герої Л. в умовах визв. змагань у державі стають на захист батьківщини, що ріднить їх з борцями сьогодення, не роз­­училися мислити в умовах масової комп’ютеризації. Автор п’єс «Видіння судної ночі» («Буко­винський журнал», 2001, № 3–4) та «Дуель у божевільні» (там само, 2007, № 3–4), низки есе про творчість художників П. Яко­­­вен­ка, О. Киселицю, П. Колісни­ка, О. Криворучка, Я. Заяця, Я. Па­січанського та ін.

Тв.: Коломия. К., 1988; Покрова. Сня­тин, 1993; Ночі з амазонкою. Коломия, 1996; Т., 2012; Птах самотній. Коломия, 1996; Збирачі маку. Коломия, 1999; Міс­течкові містерії. Коломия, 2002; Пантір. Чц., 2006; Лепра. Інавгурація. Чц., 2006; Микола Вінграновський. Степовий Сварог. Х., 2009; Через терни до любови. Чц., 2010; Цісарська дорога. Чц., 2011; Де поділися горішки? Голуб на черешні. Чц., 2012; Посаг для приречених. Л., 2014.

В. М. Рябий

Стаття оновлена: 2016