Лазова Поліна Василівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лазова Поліна Василівна

ЛА́ЗОВА Поліна Василівна (05. 09. 1957, с. Костянтинівка, нині смт Арбузин. р-ну Микол. обл.) – актриса. Нар. арт. України (2007). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1978; курс М. Рудіна). Відто­ді працює у Нац. драм. театрі ім. І. Франка (Київ). Втілює різнопланові, різнохарактерні образи у виставах класич. і сучас. репертуару, від високої трагедії до гострої буфонади, зокрема неординар., непересіч. жінок, яким притаманні граничні стани душі. Відродила дещо забуте амплуа «жінки-вамп». Зіграла у кінокартинах ролі Аделаїди («Суєта», 1985), Надії («Мистецтво подобатися жінкам», 1988; обидві – реж. Ю. Некрасов), Акер­ке («Таємниця Чингізхана», 2002, реж. В. Савельєв) та ін.

Ролі: Варка, Марися («Безталанна», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Пріська («Український водевіль, або Ви­­п’ємо й поїдемо» за М. Кропив­ниць­ким), Донна Анна («Камінний господар» Лесі Українки), Мавра («У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською), Ворон («Сни за Кобзарем» за Т. Шевченком), Марія Лучицька, Проня Прокопівна («Та-лан», «За двома зайцями» М. Стариць­кого), Марія Ляшківська («Гріх» В. Вин­ниченка), Танька, Галя («Дикий Ангел», «Злива» О. Коломійця), Зінька («Пате­тична соната» М. Куліша), Ярина Верс­това, Оленка («Бронзова фаза», «Пора жовтого листя» М. Зарудного), Жанна д’Арк («Біла ворона» Г. Татарченка, Ю. Рибчинського), Софія («Лев і Леви­ця» І. Коваль), Маргарита («Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим), Наталія («Васса Желєзнова» М. Горького), Емі Госуїл («Кін IV» Г. Горіна), Ельміра («Тар­тюф, або… » за Ж.-Б. Мольєром), Ґо­­нерілья («Король Лір» В. Шекспіра), Місіс Гіґґінс («Піґмаліон» Б. Шоу), Донна Беатриса («З коханням не жартують» П. Кальдерона), Єва («Бал злодіїв» Ж. Ануя).

Літ.: Поліна Лазова: «В мені закодована стихія степу» / Інтерв’ю взяла В. Гри­цук // Кіно-Театр. 1999. № 1; Поліщук Т. Жінка-вамп, яка пише ліричні вірші // День. 2002, 28 лют.; Поліна Лазова: «Глядач захоплений не нами – він любить героїв, яких ми створюємо» / Інтерв’ю взяла О. Варварич // Там само. 2007, 15 груд.

Н. А. Пономаренко

Стаття оновлена: 2016