Лазор Катерина Леонідівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лазор Катерина  Леонідівна

ЛА́ЗОР Катерина Леонідівна (1919, м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельн. обл. – 19. 08. 1996, Оттава) – журналістка, громадсько-культурна діячка. Дочка Л. Білецького і Н. Верпето, дружина Олега Ольжича. Навч. на філос. ф-ті УВУ в Празі. Від 1940 – у культур. реферантурі Центр. Проводу ОУН(м) у Празі, де й познайомилася з О. Кандибою (Ольжичем). 2 серпня 1943 таєм­но повінчалася з ним у церкві с. Верхня Яблунька (нині Турків. р-ну Львів. обл.). 1945 емігрувала до Німеччини (м. Ульм), 1949 – до Канади (м. Вінніпеґ). Від 1950 – ред. журналу Орг-ції українок Канади «Жіночий світ», кор. часопису «Новий шлях». У жовтні 1950 вийшла заміж за журналіста Є. Ла­зора. Працювала бібліографом у славіст. відділі при Торонт. ун-ті (1954–84). Досліджувала укр. пресу в Чехії 1848–1919. Тривалий час керувала дит. теат­ром «Бабусина казка» (Торонто), писала дит. твори, з якими виступала на сцені, займалася громад., літ., благодійниц. діяльністю. Зберігала великий архів батька, 1988 передала УВАН рукопис первіс. текстолог. студії Л. Білецького про «Руську правду», інші його рукописи праць, листування. У спогадах «Ольжич, яким я його пам’ятаю» (1985) розповіла про історію написання віршів («Акваріум», «Нічний напад» та ін.), у мемуарах «Думками вслід за Ольжичем» подала інформацію, що розкриває характер Олександра Олеся, побратимів з ОУН, героїч. чин О. Кандиби.

Пр.: Думками вслід за Ольжичем // УІ. 1985. № 1–4; Ольжич, яким я його пам’ятаю // Олег Ольжич. Цитаделя духа. Братислава, 1991.

Літ.: Мацько В. Перехресні стежки // Кам’янець-Поділ. вісн. 1992, 1 січ.; Ка­­терина Білецька-Лазор [Некролог] // Свобода. 1996, 11 верес.; Мацько В. Вияв авторської свідомості у приватному листуванні // Медіапростір: Зб. наук. ст. із соц. комунікацій. Т., 2014. Вип. 6.

В. П. Мацько

Стаття оновлена: 2016