Лазорик Федір Семенович

Визначення і загальна характеристика

ЛАЗО́РИК Федір Семенович (псевд.: Федь Маковичанин, Смутножер, Даль­нозір; 01. 04. 1913, с. Бехерів Бардіїв. округу, Словаччина — 04. 07. 1969, м. Пряшів, нині Словаччина) — письменник, фольклорист, публіцист. Закін. Пряшів. учит. семінарію (1932). Дебютував 1926 віршем «Матерня пісня» у дит. ж. «Пчілка» (Ужгород). Учителював у селах Лютина (Пряшів. край, 1932–33), Руський Мочар (Великоберезнян. р-ну Закарп. обл., 1933–40), Млинарівці (Пряшів. край, 1940–45), водночас корегував дит. ж. «Колокольчик-Дзвіночок». Після 2-ї світової вій­ни переїхав до Пряшева, де (з перервами) редагував г. «Пряшівщина» і «Нове життя», ж. «Дружно вперед» та «Дукля». Записав і ви­дав зб. укр. нар. пісень Пряшів. краю «Співаночки мої» (Пря­шів, 1956), уклав буквар, читанку та підручник української мови для Сх. Сло­ваччини. Спільно із В. Ґрен­джою-Донським та І. Грицем-Дудою видав зб. «Розмова сторіч» (Бра­тислава, 1965), в якій висвітлено життя і побут, фольклор закарп. лемків. У його творах переважає ліризм, хоча іноді не уникав сатири чи сарказму, залежно від проблеми, яку висвітлював; у них показує тяжке поневіряння українців, які шукають роботу за межами свого краю. У передмові до антології укр. письменників Словаччини «Карпатська замана» (К., 1990) Д. Павличко назвав Л. одним із «фундаторів, зачинателів пряшівської української словесності» і зазначив, що «…загальна роль цього діяча культури дуже велика, особливо в орієнтуванні й переході пряшівської лемковини на українську мову». Опуб­лікував чимало віршів та оповідань для дітей. У рідному селі йому встановлено мемор. дош­ку (1993).

Завантажити статтю