ЛАЗУ́РНЕ — селище міського типу Скадов­ського ра­йону Херсонської області, приморський кліматичний рекреаційний центр. Знаходиться на узбереж­жі Чорного моря, за 100 км від обл. центру, за 28 км від райцентру та за 80 км від залізнич. ст. Брилівка. На Зх. від Л. — оз. Устричне, на Сх. — Джарилгацька затока, від­ділена від Чорного моря косою-островом Джарилгач (його сх. частина — бл. 170 га — входить у межі селищ. ради; на ньому 1974 був створ. заг.-держ. значе­н­ня ботан. Джарилгацький заказник). Пл. селищ. ради 89,87 км2, с-ща — 8,38 км2. За пере­писом 2001, на­сел. становило 3248 осіб (складає 111 % до 1989; українців — 56,9 %, росіян — 40,6 %), станом на січень 2015 — 3176 осіб. У Л. також проживають татари, вірмени, курди-ізиди, грузини, даге­станці, корейці, ґаґаузи. На його тер. досліджено поселе­н­ня початку та пізнього періоду епо­хи бронзи, скіф. часу. Історія с-ща роз­починається 1803, коли на цих землях франц. під­приємець В. Рувʼє заклав економію Софіївка (на­звана на честь дочки Со­фії). Її працівники вирощували пшеницю, ячмінь, просо, за­йма­лися роз­веде­н­ням великої рога­тої худоби, овець, завезених з Іспанії, племін. азіат. коней, а в оз. Устричне — устриць. Вовну й устриці звідси екс­портували у низку країн Європи, зокрема Німеч­чину та Польщу. На кошти місц. поміщиків тут було від­кри­те нар. училище. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1918 економія була практично зруйнована. 1920 ріше­н­ням Бехтер. волос. ради колиш. працівникам до­зволили поселитися на поміщиц. землях за 2 км від центр. садиби. У тому ж році поселе­н­ня отримало назву Новоолексіївка на честь свята Теплого Олекси. До 1923 — село Дні­пров. пов., від­тоді — Ска­дов. р-ну (до 1919 — Таврій., 1919–21 — Херсон. губ.; 1932–37 — Одес, 1937–44 — Микол., від 1944 — Херсон. обл.). Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від ве­ресня 1941 до листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювало 385 новоолексіївців, з них понад 140 загинуло. У 1970-х рр. до Л. пере­селено мешканців х. Ус­­тричний і с. Новогригорівка. Від 1975 — смт із сучас. на­звою. 1996 на­дано статус курорт. с-ща. Нині у прибереж. зоні — 1 санаторно-оздоров. і 1 оздоров. комплекси, 8 пансіонатів, 18 баз від­починку, 4 турист. бази та 10 дит. оздоров. таборів. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, філія Скадов. дит. школи мистецтв; діль­нична лікарня. 1977 створ. жін. вокал. ансамбль «Вербиченька» (1997 був удостоєний зва­н­ня «народний»), 1984 — жін. фольк­лор. ансамбль «Бабусі» (до 2007 — «Берегиня», від 2008 — «народний»; від заснува­н­ня кер. обох є В. Демчук). Діють реліг. громади УАПЦ (Свято-Михайлів. церква), УПЦ МП (Свято-Олексіїв. церква), християн віри євангельської та адвентистів сьомого дня. Збереглися 3 кургани 3–2 тис. до н. е. (Див. іл. на с. 428).