Лазурський Олександр Федорович

Визначення і загальна характеристика

ЛАЗУ́РСЬКИЙ Олександр Федорович (31. 03(12. 04). 1874, м. Переяслав Полтавської губ., нині Переяслав-Хмельницький Київської обл. — 27. 02(12. 03). 1917, Петроград, нині С.-Петербург, РФ) — психолог. Брат В. Лазурського. Доктор медицини (1900). Закінчив Військово-медичну академію в С.-Петербурзі (1897). Одночасно з навчанням від 1895 працював у Клініці душевних і нервових хвороб В. Бехтерева, де згодом очолював психологічну лабораторію. Брав участь у діяльності С.-Петербурзького товариства психіатрів і невропатологів, 1899 обраний його дійсним членом. 1901–02 стажувався в Німеччині. 1903–13 — викладач курсу загальної психології, приват-доцент кафедри душевних і нервових хвороб Військово-медичної академії; водночас від 1907 — професор кафедри загальної та експериментальної психології Психоневрологічного інституту (сприяв його організації); згодом — професор Педагогічної академії; від 1913 — у психіатричній клініці Жіночого медичного інституту (усі — Петроград). Працював над проблемою методу в психології, основними методами психологічного дослідження вважав спостереження й експеримент. Один із засновників експериментальної психології. Розробив методику природного експерименту, що сприяла розвитку педагогічної психології. Започаткував характерологію. Запропонував класифікацію особистостей, в основі якої — принцип їхнього активного пристосування до середовища. Запровадив поняття «ендопсихіка» й «екзопсихіка». До першого уналежнив внутрішні механізми особистості, до другого — ставлення особистості до зовнішніх об’єктів і середовища загалом. Стверджував, що психологія повинна бути не філософською, а біологічною наукою. 2015 І. Леонтьєва захистила кандидатську дисертацію, присвячену постаті Л., — «Спадщина О. Ф. Лазурського (1874–1917) у вимірі вітчизняної експериментальної педагогіки».

Завантажити статтю