Лакофарбові матеріали - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лакофарбові матеріали

ЛАКОФА́РБОВІ МАТЕРІА́ЛИ – природні чи штучні матеріали, які наносять у в’язко-рідкому стані тонким шаром (60–500 мкм) на поверхню будівельних конструкцій і деталей (бетонних, дерев’яних, металевих тощо) для утворення покриттів, призначених для захисту матеріалів від шкідливих дій довкілля та досягнення певного декоративного ефекту. До Л. м. належать ґрунтовки, шпаклівки (шпатлівки), фарби, лаки, емалі. Для досягнення необхід. в’язко-рідкої консистенції фарб. суміші без додатк. витрати зв’язуючої речовини застосовують розчинники та розріджувачі. Властивості лакофарб. покриттів залежать від виду та якості застосов. матеріалів, а також від якості підготовки поверхні до фарбування, дотримання технол. режиму фарбування та сушіння. Сучасні лакофарб. покриття повинні відповідати низці вимог, які умовно поділяють на експлуатац. (світло-, кольоро-, хім., біол., атмосферостійкість та стійкість до мех. дій), технол. (покривна здатність, або витрата матеріалу на 1 м2 поверхні, швидкість висихання, екологічність, зокрема й безпечність для здоров’я людини та довкілля під час вироб-ва матеріалів і їх застосування), декор. (фактура та структура покриття, колір, глянсуватість, тобто здатність відбивати світло), спец. (термостійкість, стійкість до дії хімікатів, бактерицидність тощо). Одержання фарб. покриттів – технол. процес, що передбачає виконання відповід. операцій: підготовку поверхні, що фарбується (ґрунтування, шпатлювання), нанесення фарб. шарів і сушіння. Ґрунтув. шар (переважно наносять у рідкому стані для кращого всмоктування основою) призначений для зменшення відсмоктуючої здатності поверхні буд. конструкції, а також для поліпшення зчеплення осн. покриття з підкладкою. Шпаклюв. шар (зазвичай у вигляді густих паст, які мають високу тріщиностійкість) призначений для вирівнювання поверхні й усунення її дефектів. Після ґрунтування та шпаклювання наносять декілька шарів фарб. покриття. Ґрунтовка, шпаклівка та фарб. суміш утворюють багатошар. покриття, яке можна розглядати як єдиний композиц. матеріал, або «систему». Оскільки поверхня з лакофарб. шаром є складною та багатокомпонентною, найважливішим є завдання сполучення шарів покриття між собою. Провідні лакофарб. виробники намагаються виготовляти комплекс матеріалів – «системи лакофарб. покриття», що складаються з усіх необхід. компонентів для підготовки й оздоблення поверхні. Нині широко представлені матеріали для створення декор. покриттів, які можуть імітувати природне каміння, деревину, тканини, метали, створювати покриття «під старовину» або покриття зі спец. ефектами, аналогів яким немає у природі, напр., покриття, що змінюють колір залежно від кута зору та рівня ос­­ві­­тлення, а також спец. люмінесцентні, що здатні накопичувати енергію від штуч. або природ. джерела, а потім світитися в темряві. Вітчизн. підпр-ва виготовляють фарби й емалі, які мають визначений колір. У свою чергу європ. виробники для отримання кольор. емалей і фарб застосовують переважно 2 базиси А і С та проміжний В. Базис А – біла базова емаль (фарба), на основі якої отримують емалі пастел. тонів. Базис В не є виключно білою емаллю, на її основі отримують кольори серед. насиченості. Базис С подібний до базису А, але тільки без білого пігменту, на його основі отримують інтенсивно забарвлені емалі. Застосування різних базисів дозволяє приготувати більш ніж 7 тис. кольор. фарб. матеріалів. Ґрунтовки – суспензії пігментів або їхніх сумішей з наповнювачами в розчині плівкотвір. речовини, які після висихання утворюють суціл. непрозору однорідну тверду плівку (покриття). Вони призначені для утворення нижнього захис. шару покриття, тому повинні мати високу адгезію до основи. Шпаклівки – високонаповнені матеріали у вигляді в’язкої пастоподіб. маси, що складається з суміші пігментів і наповнювачів, диспергованих у плівкотвір. речовині. Вони містять підвищену кількість нелет. речовин, які забезпечують низьку усадку під час сушіння або твердіння; призначені для вирівнювання поверхні основи – для заповнення нерівностей і виправлення її дефектів. На поверхню їх наносять шпателем або фарборозпилювачем. Після висихання поверхня шпаклівки повинна бути рівною й однорідною, без тріщин і мех. включень. Найбільш розповсюдженими є алкідні шпаклівки (ПФ, ГФ), їх застосовують при зовн. і внутр. роботах у звич. і спец. умовах. Модифік. алкідні шпаклівки утворюють покриття з високими декор. і захис. властивостями, які характеризуються підвищеною твердістю й атмосферостійкістю. Вони є досить довговічними під час експлуатації у приміщеннях та ззовні. Вид ґрунтовок і шпаклівок має відповідати видам фарб. сумішей. Фарби – суміші пігменту з наповнювачами та плівкотвір. речовинами, які утворюють непрозорі однотонні покриття. Фарб. суміші, залежно від використаних зв’язуючих речовин, поділяють на мінеральні, масляні, полімерні, клейові. Осн. компонентами для приготування Л. м. є плівкотвірні (зв’язуючі) речовини, пігменти та наповнювачі (для надання визначених властивостей), розчинники, розріджувачі та цільові добавки. Серед буд. Л. м. найчастіше вико­ристовують акрил. фарби, емалі, лаки, ґрунтовки. Осн. їхніми перевагами є довговічність та надій. захист поверхонь. Вкриті ними поверхні ззовні не пропускають вологу, але не запобігають можливості її випаровування із середини пористих буд. матеріалів (деревини, штукатурки, бетону); вони мають підвищену атмосферостійкість, водо­стійкість, стійкість до старіння та дії лугів. Порівняно недорого коштують та мають високу якість алкідні фарби, тому вони набули досить знач. розповсюдження. Зв’язуючим для них є алкідна смола, яку виготовляють шляхом варіння рослин. олій (лляної, соєвої тощо). Алкідні матеріали швидше висихають, утворюють глянс. покриття (майже без усадки) та, на відміну від масляних фарб, практично не викришуються. Традиційно алкідні фарби використовують для захисту від зносу та корозії різноманіт. зовн. і внутр. поверхонь будівель (двері, віконні рами, батареї опалення, вбудовані меблі та ін.). Ними фарбують стіни та стелі в кухнях і ванних кімнатах, оскільки вони стійкі до води та звичай. миючих засобів. Водночас в оздобленні інтер’єрів фарби на орган. розчинниках застосовують рідко, тому що за екол. показниками вони поступаються водно-емульсій. фарбам. Нині знач. поширення набуло розроблення та впровадження водно-дисперсій. фарб, які нетоксичні, вибухо- і пожежобезпечні, мають низьку вартість, легко наносяться на поверхню (зокрема й вологу) методами розпилення, наливання, валиком, пензлем, висихають при звичай. т-рах, утворють матові, пористі, паро- і повітропроникні плівки. Водно-дис­персійні покриття характеризуються високою адгезією практично до всіх основ. Недоліком цих плівок є порівняно низька мех. міцність і невеликі водо- та морозостійкість, що обумовлює сезонність виготовлення та використання таких фарб. Лаками називають розчини плівко­твір. речовин (природ. або синтет. смол) у орган. розчинниках або у воді, вони містять сикативи, пластифікатори й отверджувачі. Лаки після висихання утворюють міцну тверду однорідну плівку (кольор. або прозору), яка добре зчеплюється з поверхнею. Досить поширеними в буд-ві є олійно-смоляні, синтет. безмасляні, бітумні й асфальт. лаки. Емалеві фарби (емалі) – суспензії пігментів або їхніх сумішей з наповнювачами в лаках, які утворюють після висихання непрозору тверду плівку з високими декор. властивостями та різною фактурою (глянсовою, матовою, «муаровою»). Буд. емалеві фарби повинні висихати при звичай. т-рі не довше ніж за 1–2 доби, а покриття на їхній основі мати необхідну твердість, атмо­сферостійкість, гарний зовн. вигляд. У буд-ві також широко застосовують поліуретан., поліакрил., епоксидні емалі. Нітро­емалі, незважаючи на низьку ціну та декор. привабливість, мають обмежене використання, а в де­­яких країнах їхнє вироб-во та продаж заборонені, оскільки вони екологічно небезпечні.

Літ.: Орлова О. В., Фомичева Т. М., Окунчиков А. З., Курский Г. Р. Технология лаков и красок. Москва, 1980; Рейтман А. И. Защитные лакокрасочные покрытия. Москва, 1982; Калаус Э. Э., Рыжов Д. А. Новые водоэмульсионные лакокрасочные материалы. Москва, 1983; Лакокрасочные материалы: Технические требования и контроль качества: Справоч. пособ. Москва, 1984; Яковлев А. Д. Химия и технология лакокрасоч­ных покрытий. Ленинград, 1989; Орентлихер Л. П., Логанина В. И. Защитно-декоративные покрытия бетонных и каменных стен и зданий: Справоч. пособ. Москва, 1993; Вони ж. Качество отделки строительных изделий и конструкций красочными составами. Мос­ква, 2002; Пушкарьова К. К., Барановський В. Б., Кочевих М. О., Олізаренко К. В. Виконання оздоблювальних робіт матеріалами «Тіккуріла». Х., 2010; Кривенко П. В., Пушкарьова К. К., Барановський В. Б. та ін. Будівельне матеріалознавство: Підруч. К., 2014; Пушкарьова К. К., Кочевих М. О., Гончар О. А., Бондаренко О. П. Матеріалознавство (для архітекторів та дизайнерів): Підруч. Вид. 2-е. К., 2015.

К. К. Пушкарьова

Стаття оновлена: 2016