Ландау Лев Давидович

Визначення і загальна характеристика

ЛАНДА́У Лев Давидович (09(22). 01. 1908, Баку — 01. 04. 1968, Москва) — фізик-теоретик. Доктор фізико-математичних наук (1934, без захисту дис.), професор (1935), академік АН СРСР (1946, без отримання зван­ня член-кореспондент). Герой Соц. Праці (1954). Нобелів., Ленін. (обидві — 1962) та Сталін. (1946, 1949, 1953) премії. Державні нагороди СРСР (ордени Труд. Червоного Прапора, Знак Пошани, 3 — Леніна). Навч. у Бакин. університеті (1922–24), закін. Ленінгр. університет (нині С.-Пе­тербург, 1927). Відтоді — асп., н. с. Ленінгр. фіз.-тех. інституту. Значну роль у наук. біографії Л. відіграли наук. відрядження за кордон (1929–34) і зустрічі з про­від. фізиками того часу. Найістотнішим для його формування як вченого стало відвідання Копенгаґена та перебування в Інституті теор. фізики у Н. Бора (Л. завжди вважав цього видат. данського фізика своїм учителем). 1932–37 — зав. теор. відділу Укр. фіз.-тех. інституту (Харків); водночас очолював каф. теор. фізики Харків. мех.-машинобуд. інституту, а від 1935 — каф. заг. фізики Харків. університету; від 1937 — зав. теор. відділу Інституту фіз. проблем АН СРСР (Москва; 1941–43 — на евакуації в м. Казань, РФ); одночасно 1943–47 та від 1955 — проф. Моск. університету; 1947–50 — проф. Моск. фіз.-тех. інституту. З 28 на 29 квітня 1938 заарешт. у справі Моск. комітету Антифашист. робітн. партії, рівно через рік був звільнений (листи на його захист Й. Сталіну надіслали дир. Інституту фіз. проблем АН СРСР П. Капіца та Н. Бор). 1962 постраждав під час автомобіл. аварії, відтоді не займався наук. діяльністю. Розробив теорію діамагнетизму вільних електронів — діамагнетизм Л. (1930); разом з Є. Ліфшицем створив теорію домен. структури феромагнетиків і отримав рівняння руху магніт. моменту — рівняння Л.–Ліфшиця (1935); увів поняття антиферомагнетизму як особливої фази магнетика; вивів кінет. рівняння для плазми у випадку кулонів. взаємодії та встановив вигляд інтеграла зіткнень для заряджених часток (обидва — 1936); створив теорію фазових переходів другого роду (1935–37); уперше отримав співвідношення між густиною рівнів у ядрі й енергією збудження (1937), що дозволяє вважати його (поряд з амер. фізиками Г.-А. Бете і В.-Ф. Вайс­копфом) одним з творців статист. теорії ядра; розробив теорію надплинності гелію II, започаткувавши створення фізики квант. рідин (1940–41); спільно з В. Ґінзбурґом побудував феноменол. теорію надпровідності (1950); розвинув теорію фермі-рідини (1956); одночасно з британ. фізиком А. Саламом, амер. фізиками Т. Лі та Ч. Янгом і незалежно від них запропонував закон збереження ком­бінов. парності та висунув теорію двокомпонент. нейтрино (1957). Важливе місце в його твор. спадщині посідає «Курс теоретической физики» (в 10 т., Москва, 1940–79; увійшов в історію як «Ландау и Лифшиц»; разом з Є. Ліфшицем брав участь у написанні 1–3-го та 5–8-го томів). Серед учнів — О. Ахієзер, О. Компанієць, В. Левич, Євген та Ілля Ліфшиці, І. Померанчук, І. Халатніков, О. Андреєв, О. Абрикосов, С. Герштейн, В. Ґінзбурґ, Л. Горьков, Ю. Каган, А. Мігдал, Л. Пітаєвський, Я. Смородинський. Від 1993 РАН за вагомі праці у галузі теор. фізики присуджує Золоту медаль ім. Л. Його ім’я носить Інститут теор. фізики РАН. 2008 НБУ та Банк РФ випустили в обіг па­м’ятні монети до 100-річчя від дня народж. Л.

Завантажити статтю