Ландшафт культурний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ландшафт культурний

ЛАНДША́ФТ КУЛЬТУ́РНИЙ – раціонально та цілеспрямовано змінений і оптимізований людиною на науковій основі для задоволення потреб суспільства ландшафт географічний. Є окремою класифікац. категорією антропогенно змінених ландшафтів (див. Антропогенний ландшафт). Окрім Л. к., свідомо перетворених, здатних максимально ефективно задовольняти людські потреби, розрізня­ють ландшафти умовно не­змінені (первинні), які не використовували безпосередньо у госп. цілях (напр., високогір’я Антарктиди); слабозмінені, які зазнали переважно екстенсив. госп. впливу (вибірк. рубки, мисливство) без порушення осн. природ. зв’язків, а перетворення їхніх окремих компонентів мають зворот. характер; сильно­змінені (акультурні), у яких інтенсив. свідомий чи несвідомий вплив на низку природ. компонентів призвів до суттєвих порушень структури, поширення таких негатив. стихій. процесів, як вторинна ерозія і дефляція, змивання ґрунтів, засолення, забруднення атмосфер. повітря, вод і ґрунтів тощо. Оскільки Л. к. відносно небагато, актуал. завданням є перетворення акультур. ландшафтів у культурні. Л. к. характерні висока продуктивність та екон. ефективність, оптимал. для життя людини екол. умови та високі естет. властивості. Осн. цілі його формування: забезпечення макс. продуктивності віднов. природ. ресурсів, переважно біологічних; ефективне використання віднов., невичерп., незабруднюючих середовище джерел енергії; попередження небажаних негатив. стихій. процесів як природ., так і техноген. характеру (змив ґрунтів, ерозія, заболочення, обміління річок, зсуви, забруднення води, повітря, ґрунтів та ін.); оптимізація сан.-гіг. умов довкілля; забезпечення найкращих природ. умов для виховання та культур. розвитку людини; забезпечення оптимал. функціону­вання морфол. одиниць ландшафту. Наук. основи формування Л. к. полягають, по-перше, у реалізації заходів, спрямованих на регулювання його горизонт. і вертикал. структур, тобто орг-цію тер. ландшафту з врахуванням морфол. будови (поєднань місцевостей, урочищ і фацій) для того, щоб знайти якнайкраще застосування для кожної морфол. одиниці, а для кожного виду землекористування – найбільш сприятливі фації і урочища; по-друге, – у використанні зв’язків між компонентами ландшафту для підсилення одних фіз.-геогр. процесів і ослаблення ін., негативних. Формування Л. к. на практиці здійснюють шляхом орг-ції його тер. і регулювання «природ. функцій», тобто процесів, пов’язаних із взаємодією природ. компонентів. Орг-ція тер. Л. к. ґрунтується на низці геогр. принципів: Л. к. не повинен бути одноманітним з погляду структури землекористування; він не містить антропоген. пустирів, звалищ, закинутих кар’єрів тощо; із всіх видів використання земель перевагу слід надавати зеленим насадженням; у де­яких ландшафтах для підтримки природ. рівноваги доцільним є екстенсивне використання земель; у проектах створення Л. к. обов’язково відводять місце для природоохорон. тер.; розроблення рац. планув. структури супроводжують його зовн. благоустроєм, підтриманням або формуванням високих естет. якостей; при створенні Л. к. необхідно враховувати горизонт. зв’язки між морфол. одиницями – фаціями, урочищами та місцевостями, які здійснюються через циркуляцію повітр. мас і стоки; рац. розміщення угідь і правил. режим їх використання та охорони необхідно поєднувати із заходами з підвищення потенціалу унаслідок різноманіт. меліорацій. Гол. напрями регулювання природ. процесів з метою формування Л. к.: зміна характеру рослин. покриву, регулювання процесу стоку, вплив на геохім. кругообіг і біол. метаболізм шляхом використання в допустимих нормах мінерал. добрив, пестицидів і гербіцидів тощо.

Літ.: Исаченко А. Г. Оптимизация природной среды (географический аспект). 1980; Охрана ландшафтов: Толковый слов. 1982; Исаченко А. Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. 1991 (усі – Москва).

А. В. Мельник

Стаття оновлена: 2016