Ландшафт культурний

ЛАНДША́ФТ КУЛЬТУ́РНИЙ — раціонально та цілеспрямовано змінений і оптимізований людиною на науковій основі для задоволе­н­ня потреб су­спільства ландшафт гео­графічний. Є окремою класифікац. категорією антропоген­но змінених ландшафтів (див. Антропоген­ний ландшафт). Окрім Л. к., сві­домо пере­творених, здатних максимально ефективно задовольняти людські потреби, роз­різня­ють ландшафти умовно не­­змінені (первин­ні), які не використовували без­посередньо у госп. цілях (напр., високогірʼя Антарктиди); слабо­змінені, які за­знали пере­важно екс­тенсив. госп. впливу (вибірк. рубки, мисливство) без поруше­н­ня осн. природ. звʼязків, а пере­творе­н­ня їхніх окремих компонентів мають зворот. характер; сильно­­змінені (акультурні), у яких інтенсив. сві­домий чи несві­домий вплив на низку природ. компонентів призвів до сут­тєвих порушень структури, пошире­н­ня таких негатив. стихій. процесів, як вторин­на ерозія і дефляція, змива­н­ня ґрунтів, засоле­н­ня, за­брудне­н­ня атмо­сфер. повітря, вод і ґрунтів тощо. Оскільки Л. к. від­носно небагато, актуал. зав­да­н­ням є пере­творе­н­ня акультур. ландшафтів у культурні. Л. к. характерні висока продуктивність та екон. ефективність, оптимал. для життя людини екол. умови та високі естет. властивості. Осн. цілі його формува­н­ня: забезпече­н­ня макс. продуктивності від­нов. природ. ресурсів, пере­важно біо­логічних; ефективне викори­ста­н­ня від­нов., невичерп., неза­бруднюючих середовище джерел енергії; попередже­н­ня небажаних негатив. стихій. процесів як природ., так і техноген. характеру (змив ґрунтів, ерозія, заболоче­н­ня, обмілі­н­ня річок, зсуви, за­брудне­н­ня води, повітря, ґрунтів та ін.); оптимізація сан.-гіг. умов довкі­л­ля; забезпече­н­ня найкращих природ. умов для вихова­н­ня та культур. роз­витку людини; забезпече­н­ня оптимал. функціону­ва­н­ня морфол. одиниць ландшафту. Наук. основи формува­н­ня Л. к. полягають, по-перше, у реалізації заходів, спрямованих на регулюва­н­ня його горизонт. і вертикал. структур, тобто організацію тер. ландшафту з врахува­н­ням морфол. будови (по­єд­нань місцевостей, ур­очищ і фацій) для того, щоб зна­йти якнайкраще за­стосува­н­ня для кожної морфол. одиниці, а для кожного виду землекористува­н­ня — найбільш сприятливі фації і ур­очища; по-друге, — у викори­стан­ні звʼязків між компонентами ландшафту для під­силе­н­ня одних фіз.-геогр. процесів і ослабле­н­ня ін., негативних. Формува­н­ня Л. к. на практиці здійснюють шляхом організації його тер. і регулюва­н­ня «природ. функцій», тобто процесів, повʼязаних із взаємодією природ. компонентів. Організація тер. Л. к. ґрунтується на низці геогр. принципів: Л. к. не повинен бути одноманітним з по­гляду структури землекористува­н­ня; він не містить антропоген. пустирів, звалищ, закинутих карʼєрів тощо; із всіх видів викори­ста­н­ня земель пере­вагу слід надавати зеленим насадже­н­ням; у де­яких ландшафтах для під­тримки природ. рівноваги доцільним є екс­тенсивне викори­ста­н­ня земель; у проектах створе­н­ня Л. к. обовʼязково від­водять місце для природо­охорон. тер.; роз­робле­н­ня рац. планув. структури су­проводжують його зовн. благоустроєм, під­трима­н­ням або формува­н­ням високих естет. якостей; при створен­ні Л. к. необхідно враховувати горизонт. звʼязки між морфол. одиницями — фаціями, ур­очищами та місцевостями, які здійснюються через циркуляцію повітр. мас і стоки; рац. роз­міще­н­ня угідь і правил. режим їх викори­ста­н­ня та охорони необхідно по­єд­нувати із заходами з під­вище­н­ня потенціалу унаслідок різноманіт. меліорацій. Гол. напрями регулюва­н­ня природ. процесів з метою формува­н­ня Л. к.: зміна характеру рослин. покриву, регулюва­н­ня процесу стоку, вплив на геохім. кругообіг і біол. метаболізм шляхом викори­ста­н­ня в допустимих нормах мінерал. добрив, пестицидів і гербіцидів тощо.

Завантажити статтю