Корупція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Корупція

КОРУ́ПЦІЯ (від. лат. corruptio – підкуп) – протиправна діяльність, що полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення. У широкому значенні цим терміном позначають підкупність та продажність громад. і політ. діячів. У Конвенції ООН проти корупції 2003 визначено поняття «незаконне збагачення» – значне зростання активів публіч. посад. особи, що перевищує її законні доходи і яке вона не може обґрунтовано пояснити. Прозорість діяльності держ. влади та рівень К. у країнах світу досліджує міжнар. орг-ція «Trans­­pa­­rency International». Індекс спри­й­­няття К. цієї орг-ції формується на підставі низки опитувань, у яких беруть участь міжнар. правозахисні та фінанс. експерти. Показник – оцінка від 0 (макс. рівень К.) до 10 (повна її відсутність). Традиційно лідерами рей­­тингу є Данія, Нова Зеландія, Синґапур, Швеція, Фінляндія з показниками бл. 9,2–9,4. К. кла­­сифікують за типами взаємодіючих суб’єктів (громадяни і дріб­­ні службовці, фірми й чиновники, нація і політ. кер-во), вигодою (отримання прибутку або зменшення витрат), спрямованістю (внутр. і зовн.), способом взаємодії суб’єктів, ступ. цент­­ралізації, передбачуваністю то­­що. До традиц. (істор.) форм К. належать хабарництво та лихварство; до найнебезпечніших, класифіков. як кримінал. злочин, – розтрата (розкрадання) і здирство (т. зв. держ. рекет). Розтрата полягає у використан­­ні ресурсів, довірених посад. особі, з особистою метою і відрізняється від звич. крадіжки тим, що первісно особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально. Здирство практикують чиновники, наділені повноваженнями надавати ліцензії, спец. дозволи та ін. або позбавляти їх. За масштабом поширення розрізняють осередк. і системну (всеохоп­­люючу) К., за місцем у процесі вироблення та реалізації політики – звич. (бюрократ.) і політичну.

Осередк. К. притаманна розвиненим країнам, у яких чиновники інколи ігнорують норми діючого законодавства на власну користь. Проте жорсткі фіскал. заходи дозволяють локалізувати ці випадки і, як мінімум, звільняти таких чиновників без подальшого права посідати керівні посади в органах держ. влади. Системна (все­охоплююча) К. є одним зі способів існування держави, оскільки таку К. сприймає все сусп-во – від пересіч. громадян (для вирішення повсякден. проблем) до представників вищих органів держ. влади, які, маючи необмежений доступ до держ. фінанс. ресурсів, використовують їх для досягнення влас. політ. стабільності та збагачення (така К. створює передумови для приватизації держави). Крайній прояв систем. К. – т. зв. прозора К., оскільки вона характеризується відвертим цинізмом чиновників, насамперед суддів, які відкрито ігнорують норми діючого законодавства за прин­­ципом «узаконення незаконного». Політ. К. проявляється на стадії прийняття рішень, бюрократ. – на стадії їхньої реалізації, що зумовлено відмінностями у характері політ. (нормативна діяльність) і бюрократ. (адм.-розпорядн.) функцій. Так, суб’єк­­ти політ. К. можуть використовувати владу для встановлення правових норм, які відповідають їхнім приват. інтересам, корупційні дії суб’єктів бюрократ. К. є порушенням встановлених норм і правил. Політ. і бю­рократ. К. можуть існувати окре­­мо одна від одної та перебувати у функціонал. зв’язку, що виникає під час акумуляції дрібних хабарів на верхівці корупц. схеми. Більшість дослідж. К. зосере­дже­на виключно на кількіс. аспекті цього явища і не вра­­ховує його якіс. аспект. Йдеться про відмінність дій, що завдають збитків державі, від дій, які дозволяють людям реалізовувати свої законні права в умовах відсутності дієвого й ефектив. державного апарату: присвоєння групи інвалідності, яка дійсно відповідає стану хво­­роби, надання статусу постра­­ждалого від стихій. лиха або техноген. катастрофи з відповід. розміром компенсац. ви­плат і пільг, просування у черзі пільговиків на отримання комунал. житла тощо. К. призводить до неефектив. використання здібностей індивідів (замість вироб-ва матеріал. благ люди витрачають час на непродуктив. пошук ренти), зумовлює зростання соц. нерівності, посилення організов. злочинності, занепад політ. легітимності влади та зниження сусп. моралі.

Причини К. у кожній країні можуть відрізнятися, але осн. серед них є невдало побудована система державного управління (або не­­завершені реформи у відповід. галузі), непрофесійність вищого кер-ва, недосконала судова система, політ. корупція в парламенті, брак політ. волі нац. лі­­дерів щодо ефектив. протистояння про­явам К., насамперед політ., слабкість ін-тів громадянського суспільства. Специфіка віт­чизн. К. полягає у тому, що її ініціаторами виступають переважно держ. службовці усіх рівнів, тоді як у країнах Заходу – звич. громадяни або представники бізнесу. Укр. К. має силовий характер, оскільки чиновники застосовують різні фор­­ми тиску (дозвільні процедури, фіскал. політика та ін.). Через високу організованість, наявність різних правових імунітетів (як приклад – депутат. корпус), вищий щабель К. недосяжний для розслідування, тоді як показову боротьбу з нею ведуть на побут. рівні. Безвідповідальність і корумпованість укр. бюрократії значно зумовлені нездатністю політ. еліти управляти нею. І. Попова сформулювала універсал. закон бюрократії – становлення капіталізму в умовах слабкої держ. влади та потуж. адм. апарату обов’яз­­ко­­во призводить до недієздатно­­сті й корумпованості бюрократії. Особливістю дії цього закону в Україні є одночасне становлення капіталізму та державності. Спокуса збагачення в період раннього капіталізму після розпаду СРСР, коли виникли можливості приватизації держ. власності, була всеохоплюючою і підривала процес легітимізації нових соц. ін-тів. Розрізняють три осн. підходи до зменшення К.: посилення законів і їхнє виконання (збільшення фіс­­кал. заходів); створення екон. механізмів, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи без порушення правил і законів; підсилення ролі ринків і конкуренції, внаслідок чого зменшується розмір потенц. прибутку від К., а також конкуренція у наданні держ. послуг (за умови дублювання одними держ. органами функцій інших).

Літ.: L. Palmer. Bureaucratic Cor­­rup­­tion and its Remedies. New York, 1983; Сатаров Г. Измерение бытовой коррупции в массовых социологических опросах // Вест. обществен. мнения. 2006. № 3; Попова І. Ще один універсальний закон бюрократії? (Хабарництво як подібний продукт вза­ємо­дії вла­­ди і громадян) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2007. № 2; Політична корупція в Україні: суб’єкти, про­­яви, проблеми протидії // Нац. безпека і оборона. 2009. № 7; Полезе А. Дослідження різної природи незаконних трансакцій в Україні / Пер. з англ. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2010. № 3; Римский В. Л. Взяточничество как норма в решении гражданами своих проблем в органах власти и бюджетных организациях // Обществен. науки и современность. 2011. № 5.

О. Г. Стегній

Закон України «Про боротьбу з корупцією» (1995) обмежував її держ. сферою і визначав як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямов. на протиправне вико­­ристання наданих їм повноважень для отримання матеріал. благ, послуг, пільг або ін. переваг. Нове антикорупц. законодавство, ухвалене 2011, істотно розширило межі корупц. про­явів за рахунок розширення ко­­ла суб’єктів корупц. правопору­­шень та збільшення числа правопорушень, які визнають коруп­­ційними. Згідно із Законом Укра­­їни «Про засади запобігання і протидії корупції», нею вважають використання відповід. осо­­бою (зокрема тією, яка займає певні посади у юрид. особах приват. права) наданих їй служб. повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержан­­ня неправомір. вигоди або прийняття обіцянки (пропозиції) та­­кої вигоди для себе чи ін. осіб або, відповідно, обіцянка (пропозиція) чи надання неправомір. вигоди особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місц. самоврядування, чи на її вимогу ін. фіз. або юрид. особам з метою схилити цю особу до протиправ. використання наданих їй служб. повноважень та пов’язаних з цим мож­­ливостей. К. як правова категорія складається з цілого комплексу різних за характером, але спіл. за суттю протиправ. дій, за які законом установлено кримінальну, адм., цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Найтиповішим криміналь­­но карним корупц. діянням є одержання служб. особою неправомір. вигоди (до 2013 цей злочин у Кримінал. кодексі Укра­­їни кваліфікувався як отримання хабара). До проявів К. відносять також незаконне збагачення, зловживання впливом, владою або посад. повноважен­­нями, перевищення влади або посад. повноважень, пропозиція або надання неправомір. вигоди служб. особі та ін. злочини, вчинені з використанням служб. становища, для задоволення корисливих, корпоратив. чи осо­­бистих інтересів. До корупц. діянь або ін. правопорушень, по­­в’язаних з К., за які законом передбачена адм. відповідальність, відносять: порушення об­­межень щодо використання служб. становища, порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з ін. видами діяльності, порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунка (пожертви), порушення вимог фінанс. конт­­ролю, незаконне використання служб. інформації, невжиття за­­ходів щодо протидії К. Вчинення цих діянь карається штрафом і конфіскацією незаконно отриманої винагороди (доходу, пожертви) та звільненням з посади. Своєрід. проявом К. є протекціонізм – призначення на посади в органах держ. влади працівників не в залежності від їх профес. і ділових якостей, а за ознаками родин. спорідненості, земляцтва, особистої від­­даності, приятел. відносин тощо. З метою його запобігання антикорупц. законодавство Украї­­ни встановлює обмеження щодо роботи близьких осіб, які, зокре­ма, передбачають заборону визначеним законом служб. осо­­бам мати у безпосеред. підпорядку­ванні близьких їм осіб. К. – явище, притаманне всім країнам, присутнє у всіх політ. системах, невід’єм. атрибут будь-якої держави. У СРСР вона набула широких масштабів у період т. зв. застою, коли руйнування та розкладання системи держ. влади, розбещування вла­­дою парт. і рад. чиновників досягло апогею. Крах комуніст. системи зумовило не тільки зне­­ці­нення її сумнів. ідеалів, але й повне та остаточне корумпування чиновниц. апарату. Саме держ. апарат, що залишився з рад. часів і не зазнав суттєвих систем., структур., кадрових змін, та застосовувані ним прин­ципи діяльності – гол. джерело К. у системі держ. влади незалеж. України. К., яка значно поширилася через екон. кризу, невизначеність держ. ідеології, розпад системи контролю, стала одним із чинників, що реально загрожують нац. безпеці Укра­­їни. Її розквіт пояснюється також відсутністю належ. політ. стратегії і тактики протидії, ефек­­тив. організац., кадрових, вихов. та ін. заходів, фактич. не­ба­жанням влади вести реал. боротьбу з К., хоча результатив­ність протидії К. знач. мірою виз­­начає суб’єктив. фактор – ставлення до цієї проблеми найвищих посад. осіб держави (наявність політ. волі). Натомість діє­­ву протидію К. в Україні замінено гаслами боротьби з нею, прийняттям черг. програм та законів, що переважно залишаються на папері. В останні роки створено антикорупц. законодавчу базу, яка відповідає міжнар. стандартам і достатня для успіш. протидії К. Однак, незважаючи на це, Україну й надалі визнають однією з найкорумпованіших держав світу. К. вразила всі гілки держ. влади: законодавчу, виконавчу і судову, включаючи центр. органи влади й правоохоронні органи. Вона стала одним із осн. засобів отри­­мання та використання держ. влади, систем. елементом держ. управління. Найбільшого розвитку К. набула у вигляді прямого і завуальов. підкупу посад. осіб, фальсифікації результатів виборів, зловживання та перевищення посад. повноважень, розкрадання держ. майна і бюджет. коштів (напр., шляхом ухва­­лення вигідних певним особам держ. рішень), використання пра­воохорон. органів і судів з політ. та приват. метою тощо. К. органічно пов’язана з організов. злочинністю. Остання не може успішно функціонувати, легалізовувати свої доходи без корумпов. зв’язків в органах держ. влади. Водночас для корумпов. посад. осіб діяльність організов. злочинності – одне з осн. джерел отримання незакон. прибутків. За даними МВС, уже в середині 1990-х рр. кожне друге організов. угруповання в Україні мало корумпов. зв’язки в органах держ. влади. У подальшому ця тенденція набула широко­­го розмаху та зумовила активне проникнення кер. і чл. організов. злочин. угруповань в органи держ. влади, особливо представницької. Небезпечність К. у сусп. житті проявляється ще й у тому, що вона породжує недовіру громадян до влади, у законне та справедливе вирішення як держ. питань, так і питань, пов’язаних із реалізацією прав і закон. інтересів громадян. За результатами соціол. дослідж., довіра громадян України до органів держ. влади упродовж останніх років залишається кри­­тично низькою.

Літ.: Мельник М. І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). 2004; Мілер В., Ґределанд О., Кошечкіна Т. Звичаєва корупція? / Пер. з англ. 2005; Коткін С., Шайо А. Політична корупція перехідної доби / Пер. з англ. 2005 (усі – Київ).

М. І. Мельник

Стаття оновлена: 2014