Лановий Василь Семенович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лановий Василь Семенович

ЛАНОВИ́Й Василь Семенович (16. 01. 1934, Москва) – російський актор, артист розмовного жанру, педагог. З походження українець. Чоловік І. Купченко. Акад. Рос. академії кінематогр. мист-в «Ніка». Орден «За заслуги» 3-го (2004) і 2-го (2014) ступ. Рос. нац. актор. премія ім. А. Миронова «Фіґаро» (2012). Держ. нагороди РФ. Нар. арт. РРФСР (1978), СРСР (1985). Закін. Вище театр. уч-ще ім. Б. Щукіна (Мос­ква, 1957; курс Ц. Мансурової). Відтоді працює в Держ. театрі ім. Є. Вахтангова, водночас від 1985 викладає в Театр. ін-ті ім. Б. Щукіна (обидва – Москва): від 1995 – зав. каф. худож. слова, проф. У кіно від 1954. Від поч. 1960-х рр. виступає у радіопостановках за творами О. Корнійчука, Д. Медведенка, І. Бабеля, Л. Толстого, Е. Гемінґвея, Ф. Фіц­­джеральда. Провів сольні твор. вечори декламування поезій Т. Шевченка, В. Маяковського, Р. Гамзатова. Озвучив низку кінокартин, зокрема д/ф «Велика Вітчизняна» (1979, реж. Р. Кармен; Ленін. премія, 1980), докум. серіал «Таємниці невідомих перемог» (2002–07, реж. Б. Головня, Б. Смирнов та ін.). Автор спогадів «Счастливые встречи» (1983; 1986), автобіогр. кн. «Летят за днями дни…» (2004; обидві – Москва). За часів СРСР особливо відомий як виконавець ролей у кіно романт. персонажів і різного роду військових, де виразно проявилася його джиґунська харизма та пластика. 2014 вітав анексію РФ Криму.

Ролі: Огнєв («Фронт» О. Корнійчука), Протасов («Діти сонця» М. Горького), Лев Троцький («Брестський мир» М. Шатрова), Сагадєєв («Тринадцятий голова» А. Абдулліна), Принц Калаф («Принцеса Турандот» К. Ґоцці), Октавій Цезар («Антоній і Клеопатра» В. Шекспіра), Бернард Шоу («Милий брехун» Дж. Кілті), Ланглуа («Справа на вулиці Лурсін» за Е. Лабішем), Генрі ІІ («Лев узимку» Дж. Ґолдмена), Фабіано Фабіані («Марія Тюдор» В. Гюґо); у кіно – Артур Ґрей («Червоні вітрила», 1961, реж. О. Птушко), Іван Варавва («Офіцери», 1971, реж. В. Роговий), Карл Вольф («Сімнадцять миттєвостей весни», 1973, т/ф, 12 серій, реж. Т. Ліознова), Вадим Алтунін («Приступити до ліквідації», 1983, 2 серії, реж. Б. Гри­гор’єв; премія МВС СРСР, 1984), Іван Петрович Берестов («Панночка-селянка», 1995, реж. О. Сахаров), Микола Карамзін («Одна любов душі моєї», 2007, 10 серій, реж. Н. Бондарчук), Кардинал Рішельє («Три мушкетери», 2013, реж. С. Жигунов); в укр. стрічках – Павло Корчагін (однойм. фільм, 1956, реж. О. Алов, В. Наумов), Федір Хмара («Сильніше урагану», 1961, реж. В. Левін), Командор («Анна і Командор», 1974, реж. Є. Хринюк), Фелікс Дзержинський («Бій на перехресті», 1982, реж. А. Тютюнник; премія КДБ СРСР, 1983).

Літ.: Актеры советского кино. 1967. Вып. 3; Ефимова Ж. Василий Лановой. 1990 (обидві – Москва).

В. М. Войтенко

Стаття оновлена: 2016