Лановий Василь Семенович
ЛАНОВИ́Й Василь Семенович (16. 01. 1934, Москва — 28. 01. 2021, там само) — російський актор, артист розмовного жанру, педагог. З походження українець. Чоловік І. Купченко. Акад. Рос. академії кінематогр. мистецтв «Ніка». Орден «За заслуги» 3-го (2004) і 2-го (2014) ступ. Рос. нац. актор. премія ім. А. Миронова «Фіґаро» (2012). Державні нагороди РФ. Нар. арт. РРФСР (1978), СРСР (1985). Закін. Вище театр. училище ім. Б. Щукіна (Москва, 1957; курс Ц. Мансурової). Відтоді працював у Держ. театрі ім. Є. Вахтангова, водночас від 1985 викладав у Театр. інституті ім. Б. Щукіна (обидва — Москва): від 1995 — завідувач кафедри худож. слова, проф. У кіно від 1954. Від поч. 1960-х рр. виступав у радіопостановках за творами О. Корнійчука, Д. Медведенка, І. Бабеля, Л. Толстого, Е. Гемінґвея, Ф. Фіцджеральда. Провів сольні твор. вечори декламування поезій Т. Шевченка, В. Маяковського, Р. Гамзатова. Озвучив низку кінокартин, зокрема д/ф «Велика Вітчизняна» (1979, реж. Р. Кармен; Ленін. премія, 1980), докум. серіал «Таємниці невідомих перемог» (2002–07, реж. Б. Головня, Б. Смирнов та ін.). Автор спогадів «Счастливые встречи» (1983; 1986), автобіогр. кн. «Летят за днями дни…» (2004; обидві — Москва). За часів СРСР особливо відомий як виконавець ролей у кіно романт. персонажів і різного роду військових, де виразно проявилася його джиґунська харизма та пластика. 2014 вітав анексію РФ Криму.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Огнєв («Фронт» О. Корнійчука), Протасов («Діти сонця» М. Горького), Лев Троцький («Брестський мир» М. Шатрова), Сагадєєв («Тринадцятий голова» А. Абдулліна), Принц Калаф («Принцеса Турандот» К. Ґоцці), Октавій Цезар («Антоній і Клеопатра» В. Шекспіра), Бернард Шоу («Милий брехун» Дж. Кілті), Ланглуа («Справа на вулиці Лурсін» за Е. Лабішем), Генрі ІІ («Лев узимку» Дж. Ґолдмена), Фабіано Фабіані («Марія Тюдор» В. Гюґо); у кіно — Артур Ґрей («Червоні вітрила», 1961, реж. О. Птушко), Іван Варавва («Офіцери», 1971, реж. В. Роговий), Карл Вольф («Сімнадцять миттєвостей весни», 1973, т/ф, 12 серій, реж. Т. Ліознова), Вадим Алтунін («Приступити до ліквідації», 1983, 2 серії, реж. Б. Григор’єв; премія МВС СРСР, 1984), Іван Петрович Берестов («Панночка-селянка», 1995, реж. О. Сахаров), Микола Карамзін («Одна любов душі моєї», 2007, 10 серій, реж. Н. Бондарчук), Кардинал Рішельє («Три мушкетери», 2013, реж. С. Жигунов); в укр. стрічках — Павло Корчагін (однойм. фільм, 1956, реж. О. Алов, В. Наумов), Федір Хмара («Сильніше урагану», 1961, реж. В. Левін), Командор («Анна і Командор», 1974, реж. Є. Хринюк), Фелікс Дзержинський («Бій на перехресті», 1982, реж. А. Тютюнник; премія КДБ СРСР, 1983).
Рекомендована література
- Актеры советского кино. 1967. Вып. 3;
- Ефимова Ж. Василий Лановой. 1990 (обидві — Москва).
Завантажити статтю
Людина 
