Лансере Микола Євгенович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лансере Микола Євгенович

ЛАНСЕРЕ́ Микола Євгенович (14(26). 04. 1879, С.-Петербург – 06. 05. 1942, м. Саратов, РФ) – архітектор, історик архітектури, музеєзнавець, графік. Онук Миколи (акад. арх-ри), племінник Ле­онтія та Олександра Бенуа, брат Є. Лансере та З. Серебрякової. Дитинство Л. та останні роки життя його батька (мав франц. походження; значна кількість скульптур. творів присвячена укр. тематиці) минули у с. Нескучне (нині Харків. р-ну Харків. обл.). Навч. на архіт. відділ. Вищого худож. уч-ща С.-Петербур. АМ (1898–1904; викл. Л. Бенуа). 1897 і 1902 мандрував країнами Європи, де вивчав різні архіт. стилі. Від 1898 – чл. худож. об’єдн. «Світ мист-ва». Від 1904 – чл. С.-Петербур. (від 1922 – Ленінгр.) т-ва архітекторів-художників (від 1932 – Ленінгр. відділ. Спілки рад. архітекторів). Від 1907 брав участь у створенні та роботі Комісії з вивчення та опису пам’я­ток Старого Петербурга, 1907–18 був її секр., 1908–10 – співзасн. музею при ній (1918 уві­йшов до складу Музею міста, нині Держ. музей С.-Петербур­га). 1918–20 мешкав у містах Анапа (нині Краснодар. краю) і Нахічевань-на-Дону (нині у ме­жах Ростова-на-Дону; обидва – РФ; 1920 на короткий час за­арешт. більшовиками); відтоді – знову у Ленінграді (нині С.-Пе­тербург). Від 1922 – хранитель істор.-побут. відділу Держ. рос. музею; 1925 – один із творців експозиції Літнього палацу Петра І. Водночас від 1908 викладав у С.-Петербурзі (Ленінграді) на Жін. курсах вищих архіт. знань Е. Багаєвої, Політех. ін-ті, Вищому худож. уч-щі декор. мист-в (зав. архіт. відділ.) та Ви­щому художньо-тех. ін-ті (зав. каф. акварел. живопису; від 1927 – проф.). У березні 1931 зно­ву заарешт., у січні наступ. року засудж. до розстрілу за шпигунство на користь Франції, зго­дом смерт. вирок замінено на 10 р. ув’язнення (працював у Особл. конструктор.-тех. бюро № 12). У серпні 1935 звільнений достроково. У червні 1938 за­арешт. утретє, у червні наступ. року засудж. до 5-ти р. ув’яз­нення (покарання відбував у м. Котлас Архангел. обл., РФ, Воркутлазі, Москві, де наполягав на перегляді справи, та Саратові). У архіт. творах застосовував стильові форми неокласицизму, давньорус. зодчества, бароко, англ. готики, ман’є­ризму, палладіанства, модерну та конструктивізму. Спроектував єпархіал. жін. уч-ще у м. Курськ (1907, разом з О. Таманяном), готель «Паласт» (1909), метеорол. павільйон на Малій Конюш­ній (1913, відновлений 1997), особняки М. Новинської та В. За­сецької на Пісоч. набережній, № 10 (1913–14), Безакових на вул. П. Чайковського, № 43 (1914–16, разом з М. Лукницьким), шко­лу нар. мист-ва на каналі О. Гри­боєдова, № 2 (1914–15, автор-будівничий І. Безпалов), адм. і цехові корпуси з-ду точного ма­шинобудування (1929–31), житл. будинок на Кам’яноострів. проспекті, № 69 (1934–35, у складі автор. колективу) у С.-Петер­бурзі, вокзал у м. Новочеркаськ (нині Ростов. обл.; 1919), кілька житл. будинків, виконком і порт. чайну (усі – 1920), Палац культури (1924–25, разом з О. Дмитрієвим) у Ростові-на-Дону, Нар. дім у м. Азов (нині Ростов. обл.; 1920), Палац праці та Симонів. с-ще для робітників (1922), ком­плекс будівель Всесоюз. ін-ту експерим. медицини (1934–37, у складі автор. колективу) в Москві, планування м. Грозний (нині Чечен. Респ., РФ; 1922–23), пансіонат і будинок Ю. Ос­моловського на курорті «Ястребина гора» побл. м. Данциґ (нині Ґданськ, Польща; 1928), житл. будинки для співроб. ГПУ на Пирогів. набережній у Москві та на розі вул. І. Воїнова (нині Шпалерна) і проспекту М. Чернишевського у Ленінграді, адм. будівлю Ленінгр. ОГПУ на Литей. проспекті, будинок відпочинку ГПУ в м. Сочі (Краснодар. край, РФ; усі – 1930-і рр.). Виконав реконструкцію будинку Є. Глушкова (1907), інтер’єри особняка В. Кочубея (1913–14) у Царському Селі (нині м. Пушкін С.-Петербур. міськради), реставрацію Сампсонієв. собору (1909) і квартири О. Пушкіна на Мойці (1923) у С.-Петербур­зі, інтер’єри уряд. дач побл. м. Валдай (Новгород. обл., РФ) і Москви, залу засідань та кабінету голови Раднаргоспу у Кремлі, оздоблення пасажир. приміщень кількох суден-рефрежираторів лінії Ленінград–Лондон (усі – 1920-і рр.), інтер’єри залу засідань та кабінету наркома внутр. справ у Кремлі, пароплава «Севастополь» (усі – 1930-і рр.). Створив пам’ятник Петру І у м. Лодейне Поле (нині Ленінгр. обл.; 1910) та надгробок С. Бот­кіна на Тихвин. кладовищі С.-Пе­тербур. Олександро-Невської лаври (1912–13). У 1929 отримав 13-у премію (з 453-х представлених проектів) у міжнар. конкурсі на маяк-пам’ятник Христофору Колумбу у Сан-Домінґо. Розробляв також проекти для укр. міст, зокрема вілли П. Рігера у Ланжероні побл. Одеси (1915–17). У 1930 взяв участь у конкурсі на проект Театру масової муз. дії на 4 тис. осіб у Харкові (разом з О. Ізосимовим; цей один із наймасштабніших задумів в історії рад. арх-ри не був реалізований). Займався книжк. графікою, графікою малих форм, малював акварелі з зображенням пам’яток і місцевостей С.-Петербурга та його око­лиць, Пушкіна, Гатчини (нині Ленінгр. обл.), Петергофа (нині С.-Петербур. міськради), Росто­ва-на-Дону, виконав низку малюнків з тюрем. життя. 1957 реабіліт. Його діти – Наталія та Олексій – також стали архітекторами.

Пр.: Дворцовое строительство императора Николая І // Старые годы. 1913, сен. (співавт.); Архитектура и сады Гатчины // Там само. 1914, июль–сен.; Главное адмиралтейство и краткий очерк его создания. Ленинград, 1926; Фонтанный дом (постройка и передел­ка) // Зап. истор.-быт. отдела Гос. рос. музея. Ленинград, 1928. Т. 1; Летний дворец Петра І. Ленинград, 1929; Гатчина при Павле Петровиче, цесаревиче и императоре. С.-Петербург, 1995 (спів­авт.); Винченцо Бренна. С.-Петербург, 2006.

Літ.: Петров А. Н. Н. Лансере // СА. 1969. Вып. 18; Оль Г. А., Лансере Н. Н. Н. Лансере. Ленинград, 1986.

А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2016