Лантухов Олександр Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лантухов Олександр Іванович

ЛА́НТУХОВ Олександр Іванович (26. 12. 1949, Одеса) – живописець. Ґран-Прі та золота медаль Міжнар. конкурсу живопису (Софія, 1983), приз Міжнар. конкурсу «Марина–96» (Одеса), бронз. медаль Фонду Р. дель Б’янко (м. Флоренція, Італія, 2003). Чл. НСХУ (1977). Закін. Київ. худож. ін-т (1974; викл. Л. Вітковський, В. Забашта, О. Лопухов, А. Пламеницький, М. Хмелько). 1974–79 – асист. каф. образотвор. мист-ва худож.-графіч. ф-ту Одес. пед. ін-ту. Відп. секр. Одес. орг-ції СХУ (1981–86). Го­лова Одес. пред­­ставництва Фон­ду Р. дель Б’янко (1999–2005). Учасник обл., всеукр. мист. виставок від 1970-х рр. Персон. – в Одесі (1979, 1999, 2002, 2004–05, 2014), Варні (Болгарія, 1980, 1987, 1990), Москві, Львові (оби­дві – 1981), Софії (1990), Лозанні (Швейцарія, 1990–91), Белґраді (1992), Флоренції (2001, 2003, 2009, 2014), Волосі (2004, 2006), Кавалі (2007; обидва – Греція), Мюнхені (2013). Худож­нє бачення Л. виробилося під впливом естетики одес. школи живопису кін. 19 – поч. 20 ст. Становленню його твор. засад сприяло спілкування з художниками В. Цюпком, М. Божієм та ін. У 1970-х рр. у стриманій колористич. гамі писав мінімаліст. пейзажі, об’єдна­ні влас. баченням традиц. для одес. жи­вопису мотивів; жанр. інтер’єр­ні композиції з енергій. пластикою малюнку, світло-тіньо­­вим композиц. проводом, тонал. роз­робкою палітри. Застосував змі­шану техніку малюнка пастеллю, вугіллям і крейдою на тонов. полотні у серії пейзаж. міських етюдів кін. 1970-х рр. Етюдні екс­­перименти позначилися на вирішенні великих полотен кін. 1970-х – серед. 80-х рр. У склад. багатофігур. композиціях поєднав монохромність та світлову орг-цію цілого з прийомами академ. портрет. живопису. Міськими та архаїч. пейзажами 1990-х – поч. 2000-х рр. розширив виражал. палітру, випробував прийоми імпресивно-реаліст. письма. Розробляє реаліст. психол.-індивідуалізов. портретне письмо. Автор низки публікацій з питань мист-ва. Деякі полотна зберігаються у Черкас., Краматор. і Маріуп. (обидва – Донец. обл.) ХМ, Держ. музеї історії релігії (Львів), Путивл. істор.-культур. заповіднику (Сум. обл.), ХМ м. Варна, Держ. музеї фонду «Кирило і Мефодій» (Софія).

Тв.: «Рибальські вітрила», «Сини. На світанку» (обидва – 1973), «У хаті» (1974), «Інтер’єр» (1975), «Ясний день», «Лист» (обидва – 1976), «Час великих сподівань», «О. Бернардацці», «Піщані береги», «І. Бабель», «К. Паустовський», «В. Катаєв» (усі – 1977), «Чоловічий монастир», «Вулиця Пастера», «Одесь­кий двір на Молдаванці» (усі – 1977–79), «Ми світ новий збудуємо» (1978), «Бурлацька балка» (1979), «Св. рівноапо­стольні Кирило і Мефодій», «Св. рівно­апостольний князь Володимир» (обидва – 1982), «Ні – фашизму!» (1983), «Твої сини, Батьківщино», «Вітрила» (обидва – 1984), «Ода миру» (1985), «Античні руїни», «Хата навесні» (обидва – 1990), «Біля церкви. Ранкова спека» (1991), «Одеса. Пале-Рояль» (1992), «Р. дель Б’янко» (2003), «Фельдмаршал М. Воронцов», «Г. Різаріс» (обидва – 2005), «Портрет на тлі...» (2006), «Ф. Россі», «Д. Каскареллі», «А. Кітсос» (усі – 2008), «А. Томашевський» (2012), «Сім’я дель Б’янко», «П. дель Б’янко» (обидва – 2013), «Дж. Тампоне» (2014); серії – «Видатні болгарські революціонери і просвітителі» (1982), «Пейзажі» (1985–90; 2000–02); цикли – «Дельфи», «Дзвони», «Афон» (усі – 2008–14).

Літ.: Волошко Е. Александр Ланту­хов // Веч. Одесса. 1978, 13 окт.; Alexan­der Lantukhov. Percorrendo la Strada del Nuovo Millenio: Katalog. Firenze, 2001; Александр Лантухов: Буклет выставки. О., 2002; Alexander Lantukhov. Künstle­rische Reisen: Katalog. München, 2013.

Л. І. Дузь

Стаття оновлена: 2016