Лапицький Йосип Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лапицький Йосип Михайлович

ЛАПИ́ЦЬКИЙ Йосип Михайлович (псевд. – І. М. Михайлов; 16(28). 01. 1876, Мінськ – 05. 11. 1944, Москва) – оперний і драматичний режисер, музично-громадський діяч. Засл. арт. РСФРР (1936). Закін. уч-ще правознавства в С.-Пе­тербурзі (1897). Відтоді до 1900 – арт. і реж. драм. трупи М. Сабліної-Дольської; 1900–01 – у трупі Е. Поссарта в Мюнхені. 1903 дебютував у Малому худож. театрі у Москві. За порадою К. Станіславського зосере­дився на реж. роботі. 1903–06 – реж., від 1904 – худож. кер. Опери Солодовникова; 1906–08 – реж., 1921, 1924–25, 1927–28 – дир. і реж. Великого театру (обидва – Москва); 1908–12 – реж. нар. дому в С.-Пе­тербурзі. За ін. даними, 1908–11 працював у театрах Пермі, Самари, Іркутська (усі – Росія). 1912–19 – засн., дир. і худож. кер. Театру муз. драми у Петрограді (нині С.-Пе­тербург); 1920–22 – реж. Театру муз. драми та співроб. Центротеатру (обидва – Москва); 1923–24 – кер. опер. труп Маріїн. театру опери та балету і колиш. Михайлів. театру в Ленінграді (нині С.-Пе­тербург). 1925–27 – ген. дир. і худож. кер. Об’єдн. оперно-балет. колективів Києва, Харкова та Одеси. 1926 – один із фундаторів Київ. театру опери та балету (відтоді – вперше укр.), від 1934 (перейм. на Столич. театр опери та балету) – гол. реж. Водночас 1930–37 – реж.-постанов­ник на радіо у Москві. 1938–39 очолював Харків. театр опери та балету; 1941–43 – співорганізатор, худож. кер. і гол. реж. Сталін. муз. театру (нині Донец. театр опери та балету ім. А. Со­­лов’яненка). Різнобічна діяльність Л. сприяла утвердженню професіоналізму, реж. і актор. культури європ. рівня у сфері опер. виконавства. Його творчість познач. новаторством, сміливим експериментуванням і оригінальністю сценіч. бачення опер. твору, умінням створити худож. ціліс. ансамбль. Майстер побудови монумент. масових сцен, втілення динаміч., героїко-романт. і глибоких психол. образів. Низку найкращих режисер. робіт здійснив в Україні. Принципи його режисури мали істот. вплив на сучасників – реж. В. Манзія, О. Улуханова, актор. мист-во співаків, які поповнили склад Київ. опери в 1930-х рр. Режисер. роботи Л. високо оцінювали М. Вериківський, М. Грінченко, П. Козицький, Л. Ревуцький, М. Рильський, М. Шипович та ін. Однак у 1930-х рр. постановка опери «Тарас Бульба» М. Лисенка у Київ. опер. театрі зазнала несправедливої нищівної критики в тогочас. періодиці. Багато зробив для ознайомлення вітчизн. культур. громадськості з творчістю рос. і зх. митців, зокрема у 1920-х рр. запросив нім. митця Б. Альмедінґена для худож. оформлення вистави «Нюрнберзькі майстерзінґери» Р. Ваґнера у Київ. опері. Піднесенню мист. життя сприяло запрошення Л. в Україну К. Гельцер, К. Голейзовського, Л. Жукова, А. Мессерера, П. Норцова, М. Рейзена, Л. Собінова. Автор публікацій про реформу муз. театру, розбудову укр. нац. театр. культури. Вистави: у Моск. театрі муз. драми – «Євгеній Онєгін» (1912), «Пікова дама» (1914), «Іоланта», «Черевички» П. Чайков­ського, «Кам’яний господар» О. Дарго­­миж­ського, «Аїда» Дж. Верді (1915), «Парсіфаль» Р. Ваґнера (1916); Ве­­ли­­ко­му театрі у Москві – «Ріґолетто» Дж. Вер­­- ді (1925), «Хованщина» М. Мусоргського (1928); Столич. театрі опери та балету – «Паяци» Р. Леонкавалло, «Сільська честь» П. Масканьї, «Севільський ци­­рульник» Дж. Россіні, «Казки Гоффман­на» Ж. Оффенбаха (усі – 1926–27), «Кар­­мен» Ж. Бізе (1927, 1934), «Снігуронька» М. Римського-Корсакова, «Євгеній Онє­­гін» П. Чайковського (1934–35), «Казка про Рибака та Рибку» Л. Половинкіна (1935–36), «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Тихий Дон» І. Дзержинського (1936), «Щорс» Б. Лятошинського (1938); Харків. театрі опери та балету – «Снігуронька» М. Римського-Корсакова, «Піднята ці­­лина» І. Дзержинського, «Гуґеноти» Дж. Мейєрбера; Сталін. муз. театрі – «Іван Сусанін» М. Глінки, «Фауст» Ш. Ґуно (поч. 1940-х рр.) та ін.

Пр.: Академизм вне академии // Театр. 1923. № 11; На грани второго столетия // Моск. Большой театр. 1825–1925. Мос­­ква, 1925; На шляху оперного мистецтва на Україні // Нове мист-во. 1926. № 24.

Літ.: Мозжухин А. Лапицкий как ре­­жиссер // Театр. 1923. № 9; Коломийцев В. Лапицкий // Там само; Крыжицкий Г. Режиссерские портреты. Москва; Ле­­нинград, 1928; Брескін О. Ще раз про оперу «Тарас Бульба» // Рад. музика. 1938. № 1; Левик С. Ю. Записки оперного певца: Из истории рус. опер. сцены. Москва, 1955; 1962; Стефанович М. Київський державний ордена Леніна театр опери та балету ім. Т. Шевченка. К., 1964; Станішевський Ю. Націо­наль­ний академічний театр опери та балету України ім. Тараса Шевченка: Історія і сучасність. К., 2002.

О. М. Немкович

Стаття оновлена: 2016