ЛА́П­ПО-ДАНИЛЕ́ВСЬКИЙ Олександр Сергі­йович (15(27). 01. 1863, маєток Удачне побл. с. Малософіївка Верх­ньодні­пров. пов. Катеринослав. губ., нині Криничан. р-ну Дні­проп. обл. — 07. 02. 1919, Петро­град, нині С.-Пе­тербург) — історик. Академік РАН (1905). Почес. д-р права Кембридж. університету (1916). Закін. Сімфероп. гімназію (1882), С.-Пе­тербур. університет (1886), де й працював: від 1890 — приват-доцент, згодом — проф.; водночас 1891–1905 — завідувач кафедри рос. історії С.-Пе­тербур. істор.-філол. ін­ституту; також читав лекції у приват. г-зіях. 1906 обраний чл. Держ. ради Рос. імперії від АН і університетів. Його магістер. дис. «Организация прямого обложения в Московском государстве со времен Смуты до эпохи преобразований» (С.-Пе­тербург, 1890) від­знач. Уваров. меда­л­лю С.-Пе­тербур. АН. Спочатку дотримувався позитивіст. по­глядів, згодом, під впливом ідей Г. Рік­кер­та, пере­йшов на позиції т. зв. фрайбур. школи нім. неокантіанства. Досліджував політ.-юрид. і госп. історію Росії від часів само­стійності Новгорода до «імператор. періоду», зокрема покріпаче­н­ня селянства у Моск. державі та його станову структуру. Наук. спадщина Л.-Д. по­значена високою культурою викори­ста­н­ня джерел, особливо актового матеріалу, намага­н­ням за­провадити в обіг насамперед госп.-екон. масиви цього матеріалу. Разом з тим, він створив фундам. картину суто політ. ідей у рос. історії 18 ст., важливу для ро­зумі­н­ня і тогочас. укр. історії. За політ. по­глядами, як і більшість рос. професури поч. 20 ст., був близьким до кадет. кіл. Учасник 3-го (Берлін, 1908) і 4-го (Лондон, 1913) Між­нар. кон­гресів істориків, спів­засн. Соціол. товариства ім. М. Ковалевського (1916).