Лапчинський Георгій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лапчинський Георгій

ЛАПЧИ́НСЬКИЙ Георгій (Юрій) Федорович (07(19). 04. 1887, м. Царське Се­ло, нині Пушкін C.-Петербур. міськ­ради – 16. 10. 1937) – політичний діяч, дипломат. Закін. С.-Петербур. ун-т (1911). Учасник рев. руху від 1905, у тому ж році вступив до РСДРП. Один із кер. молодіж. с.-д. орг-цій та профспілк. руху в С.-Петербурзі. 1910 і 1912 заарештовувався; 1913 висланий до прибалт. губ., 1914 – до м. Новогеоргіївськ Херсон. губ. (нині затоплене Кременчуц. водосховищем). Від 1916 – адвокат у м. Кременчук (нині Полтав. обл.); від 1917 – голова виконкому Кременчуц. ради робітн. і солдат. депутатів; згодом – голова міської думи та ком-ту РСДРП (приєднався до більшовиків). Від 1917 – секр. Гол. ком-ту соціал-демократії України, чл. ЦВК рад України перших 3-х скликань, 1-го рад. уряду України – Нар. Секретаріату (керуючий справами, Нар. секр. юстиції). У січні–лютому 1918 – політ. представник Нар. Секретаріату при штабі червоногвард. військ М. Муравйова. На нараді укр. більшовиків у м. Таганрог (РФ) у квітні 1918 обстоював пропозицію утворити незалежну від РКП(б) Укр. КП. 1918 – зав. Укр. відділу наркомату закордон. справ РСФРР; 1919 – голова Черніг. губревкому і губкому КП(б)У, секр. ЦВК рад України. Один із організаторів самостійниц. опозиц. кур­су РКП(б) федераліст. групи. Відстоюючи її програмні вимоги, виступав з критикою більшов. політики на нараді КП(б)У в м. Гомель (Білорусь, 1919), обстоював необхідність держ. уса­мостійнення Укр. рад. респ. і її рівноправ. зв’язок з Рад. Росією на засадах федерації. 1920 публічно заявив про перехід з КП(б)У до Укр. КП, після чого був заарешт. і висланий до Москви. Невдовзі повернувся, однак 1922 знову заарешт. (незабаром звіль­нений), вийшов з Укр. КП. Працював юристом у Києві (до 1924), дир. кінофабрики в Одесі (1926). У грудні 1926 поновлений в КП(б)У. 1928–30 – ген. консул СРСР у Львові; 1930 – пом. зав. відділу наркомату зовн. справ СРСР; 1931 – чл. президії Держ­плану УСРР, зав. Харків. і Київ. обл. житл.-комунал. відділів; від 1935 – заст. наркома – гол. сан. інспектор Казахстану. Восени 1935 заарешт. і безпідставно зви­нувачений у приналежності до УВО. Звинувачення не визнав і зумів відхилити, але 21 квітня 1936 за незаконне зберігання зброї засудж. до 5 р. таборів. Покарання відбував у Хабаров. краї (нині Магадан. обл., РФ). Там у черг. раз заарешт. і 8 вересня 1937 засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Пр.: Гомельское совещание. Воспо­минания // Летопись революции. 1926. № 6; Національна політика КП(б)У та помилки її колишніх противників // Комуніст. 1926, 21–22 груд.; Як українські робітники та селяни вперше здобували собі владу. Х., 1928.

Літ.: Євселевський Л. І., Юрен­ко О. П. Повернувся назавжди. Лапчин­ський Г. Ф. // Реабілітовані історією. К.; П., 1992; Юренко О. П. Лапчинський Георгій Федорович // Етнонац. розвиток України. К., 1994; Дорошко М. Георгій Лапчинський: від професійного революціонера до націонал-ухильника // КС. 2003. № 4.

О. П. Юренко

Стаття оновлена: 2016