Ларингіт

Визначення і загальна характеристика

ЛАРИНГІ́Т (від грец. λάρυγξ (λάρυγγος) — гортань, горлянка) — запалення слизової оболонки гортані. Роз­різняють гострий та хроніч. Л. Гострий Л. можуть спричиняти віруси (грип, парагрип, рино-, аденовіруси, вірус Епштейна–Барр) — 90 % та бактерії (St. pyo­genes, бета-гемолітич. стрептокок групи А) — 10 %. Серед причин гострого Л. у дорослих — Сhla­mydophila pneumoniae, M. ca­­tarrha­­lis (більшість штамів продукують бета-лактамази). Грибк. інфекція (кандидоз, криптококоз, гістоплазмоз) виникає пере­важно на тлі поруше­н­ня імунітету (СНІД, рак, транс­плантація органів, кортикостероїдна терапія, цукр. діабет). Л. також буває наслідком алергіч. реакції на хім. речовини, що потрапили на слиз. оболонку гортані, пил, дим, укуси комах, деякі харч. продукти (шоколад, яйця, молоко, цитрусові та ін.). Під час роз­витку запале­н­ня в результаті алергіч. реакції можливий набряк всієї гортані або певного її від­ділу, який іноді за­грожує життю хворого (стеноз). Алергіч. Л. властивий пере­важно дітям ран­нього віку. Значну роль у роз­вит­ку Л. ві­ді­грають курі­н­ня, зло­вжива­н­ня алкоголем, пере­напруже­н­ня голосу, шкідливі профес. чин­ники, а також ендоген­ні чин­ники — потрапля­н­ня кислого вмісту шлунка в гортаноглотку, поруше­н­ня обміну речовин, захворюва­н­ня приносових пазух, глотки, нижніх дихал. шляхів, що су­проводжуються кашлем, який по­дразнює гортань. Ларинго­скопічно при го­строму Л. ви­значають дифузно гіперемовану набряклу слиз. оболонку гортані. У просвіті гортані на її складках та між ними спо­стерігають вʼяз­кий секрет, що пере­шкоджає їхньому змикан­ню. У цьому випадку голос поліпшується після від­кашлюва­н­ня. У тяжких випадках у просвіті гортані утворюються шкуринки, іноді з геморагіч. включе­н­нями. Часто спо­стерігають неповне змика­н­ня голосових складок, повʼязане із запале­н­ням голосового або черпакуватих мʼязів. Одним із варіантів гострого Л. є крововилив голосових складок. Він проявляється гостро (голос раптово обривається, втрачає здатність до під­вище­н­ня тону, тембр його стає приглухуватим, дисфонія швидко про­гресує і за кілька хвилин може пере­йти в афонію) при надмір. напружен­ні голосової функції. Особливо сприятливим тлом є фізіол. схильність до геморагії (напр., при менструації) або патол. стани — капіляропатія, гіпертонія, геморагічні діатези, гостра ре­спіраторна вірусна інфекція та ін. При ларинго­скопії залежно від ступ. крововиливу виявляють вогнищеву або дифузну гіперемію голосової складки, яка роз­бухає і втрачає рухливість; іноді ви­значають джерело крововиливу — місце по­шкодже­н­ня кровонос. судини. Від­чу­т­тя сторон. тіла змушує хворого часто кашляти, проте це не приносить полегше­н­ня. Лікува­н­ня крововиливу полягає в дотриман­ні протягом 8-ми днів повного голосового спокою. Теплові процедури при цьому абсолютно протипоказані. У лікуван­ні гострих Л. важливо дотримуватися непо­дразнювал. дієти, від­мовитися від курі­н­ня і вжива­н­ня алкогол. напоїв. Рекомендують за­стосува­н­ня муко­актив. препаратів («АЦЦ», «Термопсис» та ін.); антибіо­тикотерапію, як правило, не практикують. За умов дотрима­н­ня режиму і правил. лікува­н­ня всі клін. прояви зникають через 7–10 днів. У дітей ран­нього віку (від 6-ти місяців до 3-х р., рецидиви можливі до 6-ти р.) гострий Л. може протікати у формі стенозуючого ларинготрахеїту (не­справж. круп, вірус. круп; за даними різних авторів, зу­стрічається у 7–25 % дітей, хворих на грип та гострі ре­спіраторні захворюва­н­ня). Осн. патогенет. механізми, що формують дихал. роз­лади при ньому: набряк слиз. оболонки гортані і трахеї, спазм мʼязів та гіперсекреція залоз слиз. оболонки гортані, трахеї і бронхів. Етіоло­гію повʼязують з вірусами грипу, парагрипу, ре­спіраторно-синцитіал. вірусом, аденовірус. інфекцією. Летальність при цьому захворюван­ні становить 1,5 % (пере­важно від ускладнень). Клін. картина хвороби зумовлена наявністю у дітей у під­слиз. шарі під­голосового простору гортані пухкої сполуч. тканини, яка легко набрякає при вірус. інфекції і викликає стеноз. Серед її проявів — раптовий напад кашлю вночі, стридорозне диха­н­ня зі збереже­н­ням голосу, збудженість дитини, акроціаноз, активність додаткових дихал. мʼязів. У 80 % випадків напад закінчується само­стійно, в ін. — необхідна негайна шпиталізація. Гострий епіглотит — про­гресуюче запале­н­ня надгортан­ника і навколиш. тканин, яке призводить до роз­витку тяжкого стенозу гортані. Може роз­винутися у будь-якому віці, су­проводжується болем у горлі, під­вище­н­ням температури тіла, дисфонією та дисфагією, але при цьому практично від­сутні видимі зміни при огляді глотки. Причинами захворюва­н­ня, як правило, є локал. пере­­­охолодже­н­ня гортані та травми. Найчастіше збудником у дорослих є гемофіл. паличка типу Б, рідше — бета-гемолітич. стрептокок групи А (St. pyogenes). У 50–100 % дітей причиною є H. influenzae. Враховуючи небезпеку роз­витку асфіксії, пацієнти під­лягають терміновій шпиталізації. У дітей першочерговим зав­да­н­ням є від­новле­н­ня прохідності дихал. шляхів, від­разу після встановле­н­ня діа­гнозу — ендотрахеал. інтубація або накла­да­н­ня трахеостоми. У дорослих набір для викона­н­ня трахео­стомії повинен знаходитися біля ліжка пацієнта, парентерал. антибактерійну терапію необхідно здійснювати від­разу ж після встановле­н­ня діа­гнозу. Препаратами вибору є «Амоксицилін / Клавуланат», цефалоспорини 3-го поколі­н­ня («Цефотаксим», «Цефтриаксон»). Гортан­на ангіна — гостре неспецифічне запале­н­ня лімфоїд. тканини гортані, що су­проводжується роз­витком набряку та інфільтрації слиз. оболонки, у низці випадків спо­стерігають абс­цес. Запалюється лімфоїдна тканина, роз­ташована у гортан. шлуночках, черпакувато-надгортан. складках, між­черпакуватому просторі тощо. Етіол. чин­никами є St. pyogenes, St. pneumoniae, анаеробна флора. Гортан­на ангіна часто роз­вивається після пере­несеного гострого ре­спіратор. захворюва­н­ня, тонзиліту, травми сторон. тілом. Їй сприяє місц. або заг. пере­охолодже­н­ня. Пере­біг захворюва­н­ня характеризується гострим початком, вираженою інтоксикацією, фебрил. т-рою з першого дня захворюва­н­ня. Хворий скаржиться на біль при ковтан­ні, від­чу­т­тя сторон. тіла в горлі, гіперсалівацію, іноді — на задуху. Голос може залишатися чистим. Фаринго­скопічна картина нормальна. При пальпації гортані, її пасив. зміщен­ні виникає різкий біль. Хронічні Л. — група захворювань, при яких слиз. оболонка гортані за­знає незворот. запал. змін. Їх осн. симптомом є персистуюча хриплість голосу. Найчастіше причиною захворюва­н­ня є рецидивуючий гострий Л. Вагому роль ві­ді­грають супутні захворюва­н­ня порожнин носа (хронічні риносинусити) або ротової порожнини, гастроезофагеал. рефлюкс, діафрагмал. кила, недо­статність кардіал. сфінктера, хвороби серця і легенів, які призводять до за­стою в малому колі кровообігу, поруше­н­ня вуглевод. обміну. При тривалому за­стосуван­ні стероїд. інгаляторів може виникнути захриплість, повʼяза­на з впливом хрому (зникає після припине­н­ня користува­н­ня ними). Виділяють форми хроніч. Л.: катарал., атрофіч. та гіпер­пластичний (гіпертрофічний). При катарал. формі спо­стерігають за­­стійні явища, потовщений плаский епітелій, збільшені залози присінкових (вестибуляр.) складок. Пізніше набряк пере­творюється на фіброз та гіперплазію слиз. оболонки, що призводить до її потовще­н­ня. При атрофіч. формі Л. слиз. оболонка гортані тоншає, стає сухою внаслідок загибелі залоз. У слиз. і під­слиз. шарах виявляється дрібноклітин­на інфільтрація, згодом ущільнюється сполучна тканина, зникають залози й облітерується просвіт частини судин, унаслідок чого слиз. оболонка втрачає своє звичайне забарвле­н­ня і природну вологість. Для гіперпластич. Л. характерна гіперплазія як епітелію, так і під­слиз. шару. Вона може бути дифуз. або обмеженою (кератоз, лейкоплакія, пахідермія). При пахідермії, що завжди локалізується в задніх від­ділах гортані, виявляється папілярна і тяжиста гіперплазія покрив. епітелію у по­єд­нан­ні із запал. процесом, ре­актив. проліферацією та ущільне­н­ням під­леглої сполуч. тканини. Для лейкоплакії, що локалізується в перед. від­ділах голосових складок, характерна пласка або сосочкова гіперплазія епітелію зі знач. збільше­н­ням кількості шарів. Обмежені форми гіперпластич. Л. є факультатив. формами перед­ракових захворювань гортані. Набряк Рейнке — добро­якісне ново­утворе­н­ня, що найчастіше поширюється на обидві голосові складки. Як правило, це прояв рецидивуючого або хроніч. Л. за участі певних алергіч. чин­ників, дуже часто він роз­вивається у курців. Зу­стрічається як у чоловіків, так і в жінок, хоча остан­нім часом серед хворих пере­важають особи жін. статі. Однією з форм обмеженого хроніч. Л. є т. зв. вузли спів­аків. За класич. уявле­н­нями, їхній патогенез зумовлений гіпотоніч. (гіпофункціон., гіпокінетич.) станом вокал. мʼязів, що мех. шляхом викликає потовще­н­ня слиз. оболонки у звич. ділянках. Гістол. дослідж. показали, що при вузлах спів­аків мова йде про місц. ек­­судативну запал. реакцію часто ангіоневротич. походже­н­ня. Крім того, вони утворюються не зі слиз. оболонки, а з мезенхіми. Припускають, що вузли спів­аків є наслідком роз­риву волокон голосових мʼязів у місцях їхнього прикріпле­н­ня до голосових звʼязок. Лікува­н­ня обмежених форм хроніч. Л., як правило, хірургічне.

Літ.: Максимов И. Фониатрия. Мос­ква, 1987; Комаровский Е. О. Вирусный круп у детей. Х., 1993; Мітін Ю. В. Оториноларингологія: Лекції. К., 2000; За­­болотний Д. І., Мітін Ю. В., Без­шапочний С. Б., Дєєва Ю. В. Оториноларингологія: Під­руч. К., 2011; Ургентная оториноларингология. К., 2013.

А. В. Цимар

Завантажити статтю