КОРЧА́К-ЧЕПУРКІ́ВСЬКИЙ Овксентій Васильович (14(26). 02. 1857, м. Костянтино­­­град, нині Красно­град Харківської обл. — 27. 11. 1947, Київ) — лікар-гігієніст, епідеміолог. Батько Ю. Корчака-Чепурківського. Доктор медицини (1898), професор (1918), академік АН УРСР (1921; у 1928–34 — секретар Президії). На­вчався в Університеті св. Володимира у Києві (від 1877), звідки від­рахований за участь у студентських заворуше­н­нях. Закінчив Харківський університет (1883). Працював земським санітарним лікарем у Полтавській і Херсонській губерніях. 1891–97 очолював санітарне бюро Бес­сарабського губернського земства в Кишине­­ві, де за­провадив медичну звітність. Згодом — завідувач санітарного від­ділу Київської міської управи, 1907 звільнений з посади через «неблагонадійність». Водночас від 1903 — у Ки­­ївському медичному ін­ституті: засновник і завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918–23), організатор і декан медичного факультету (1921–22); від 1921 — засновник і завідувач кафедри народного здоровʼя та соціальної медицини (згодом санітарії та гігієни) АН УСРР, реорганізованого 1934 в Ін­ститут демо­графії та санітарної статистики АН УРСР, де 1934–38 керував санітарно-статистичним від­ділом; був консультантом Ін­ституту клінічної фізіології АН УРСР (1938–41; усі — Київ). Очолював санітарний департамент Міністерства народного здоровʼя й опікува­н­ня Української Держави (1918), а також Міністерство (1919). Спів­організатор Всеукраїнської спілки лікарів (1917). Брав участь у видавництві першого на Над­дні­прянщині українського науково-медичного часопису «Українські медичні вісті», у діяльності медичної секції ВУАН, Російського товариства лікарів у памʼять М. Пирогова; за­ймався санітарно-просвітницькою роботою у Київському товаристві народного грамотності, читав лек­­ції про інфекційні хвороби, влаш­­тував протихолерну ви­ставку. Започаткував часопис «Вісті Всеукраїнської академії наук» (1928). Засновник соціальної медицини в Україні, об­стоював необхідність її викла­да­н­ня, 1906 першим в Україні почав читати курс з соціальної гігієни і громадської медицини у Ки­­ївському комерційному ін­ституті. Досліджував стан здоровʼя і демо­графічні характеристики населе­н­ня України та Росії, основи організації санітарної справи, про­блеми викори­ста­н­ня статистичних методів під час ви­вче­н­ня стану здоровʼя населе­н­ня, різні аспекти медичного обслуговува­н­ня населе­н­ня, зокрема фінансува­н­ня і забезпече­н­ня лікарськими препаратами. Ви­вчав також епідеміологію дифтерії, сформулював закон періодичності її епідемій, положе­н­ня про антагонізм між епідеміями дифтерії та інших дитячих інфекцій. Автор праць з історії земської медицини, санітарної статистики. Склав таблицю смертності й тривалості життя населе­н­ня України, роз­робив «Номенклатуру хвороб: Латинсько-українські наз­­ви хвороб та російський покажчик до них» (К., 1927).