Лацанич Ігор Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лацанич Ігор  Васильович

ЛАЦА́НИЧ Ігор Васильович (11. 07. 1935, с. Доманинці, нині у межах Ужгорода – 16. 07. 2003, Львів) – диригент, музичний діяч, педагог. Чоловік Л. Божко-Лацанич. Нар. арт. УРСР (1979) і Татарстану (2001). Закін. Львів. консерваторію (1961; кл. хор. диригування В. Василевича, оперно-симф. – І. Паїна). Водночас 1956–68 – хорист, суфлер, диригент, 1975–94 – гол. диригент, від 2001 – худож. кер. Львів. театру опери та балету ім. С. Крушельницької. 1968–70 – диригент-стажист (під кер-вом К. Симеонова) Ленінгр. ім. С. Кі­рова (нині С.-Пе­тербург), 1970–75 – гол. диригент Донец., 1994–2001 – Татар. ім. М. Джаліля (м. Казань, РФ) театрів опери та балету. 1965–68 та 1975–94 викладав у Вищому муз. ін-ті (Львів): 1975–78 – зав. каф. опер. підготовки; 1970–75 – Донец., 1994–2001 – Казан. муз.-пед. ін-тах. Засн. міжнар. фестивалю (1988) та конкурсу (1991) ім. С. Кру­шельницької у Львові. Проводив моногр. концерти, при­свяч. укр. співакам, які виступа­ли за кордоном, але починали свій твор. шлях на львів. сцені, серед них – О. Мишуга, С. Крушельницька, М. Менцінський, Є. Гушалевич, М. Голинський, М. Скала-Старицький, І. Маланюк. У творчості значну увагу приділяв укр. опері, особливо сучас. композиторам. Активно виступав і як симф. диригент, у репертуарі – твори М. Березов­ського, В. Сокальського, С. Люд­кевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, В. Косенка, К. Дань­кевича, А. Штогаренка, Г. Майбороди, В. Губаренка, М. Скорика. Серед опер. постановок: «Утоплена» (1962), «Різдвяна ніч» (1990), «Тарас Бульба» (1993) М. Лисенка, «Ярослав Мудрий» (1972), «Ріхард Зорґе» (1976; обидві – 1-е виконання), «Украдене щастя» (1989) Ю. Мейтуса, «Заграва» А. Кос-Анатольського (1967), «10 днів, що сколихнули світ» М. Кармінського (1970), «Незабутнє» (1980; обидві – 1-е виконання), «Згадайте, братія моя…» (1994; 1-а сцен. версія) В. Губаренка, «Мати» В. Загорцева (1985), «Олеська балада» (1986), «Царівна-жаба» (1989) Б. Янівського (усі – 1-е виконання), «Де­мон» А. Рубінштейна (1964), «Пікова дама» П. Чайковського (1972), «Чорт і Кача» А. Дворжака (1973, 1-е виконан­ня в Україні), «Вій­на і мир» С. Про­­коф’єва (1985), «Хованщина» М. Му­­соргського (1985), «Князь Ігор» О. Бородіна (1987), «Царе­ва наречена» М. Римсько­го-Кор­са­кова (1996), «Фра-Дияволо» Ф. Обера (1964), «Севільський цирульник» Дж. Россіні (1986), «Любовний напій» Ґ. Доніцетті (1965), «Травіата» (1975), «Ріґолетто» (1988), «Отелло» (1990), «Трубадур» (1992), «Аїда» (2000) Дж. Верді, «Тангейзер» Р. Ваґнера (1977), «Джоконда» А. Пон­кієллі (1975), «Кармен» Ж. Бізе (1991), «Тоска» (1988), «Мадам Бат­терфляй» (1989), «Богема» (1997) Дж. Пуччіні; балети – «Во­гненний шлях» В. Губаренка (1980), «Лускунчик» (1986), «Ле­бедине озеро» (2001) П. Чайковського, «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (1988), «Спартак» А. Хачатуряна (1987), «Медея» Р. Габічвадзе (1982), «Створення світу» А. Петрова (1986), «Пори року» на музику А. Вівальді (1980). Разом із театрами гастролював у Києві, Одесі, Москві, містами Польщі, Голландії, Данії, Бельгії, Німеччини, Фран­ції, Іспанії. Здійснив записи опер. та балет. вистав на радіо і телебаченні.

Літ.: Кушаков Є. Служіння музі // Рад. Донеччина. 1972, 13 серп.; Головащен­ко М. Дерзання варте похвали // КіЖ. 1977, 14 квіт.; Швець Н. Маестро великих форм // Там само. 1985, 13 жовт.; Лугових І. Імені Соломії Крушельницької // Карпат. зірка. 1990, 1 січ.; Романюк П. та ін. Останній з могікан, або Нащо згодився віск з крил Ікара: пам’яті І. Лацанича // Молода Галичина. Л., 2003, 24 лип.; Гамкало І. Невтомний пропагандист української опери (До 75-річчя від дня народження: пам’яті І. В. Ла­­цанича) // Мист. обрії. К., 2010; Теличко В. Ігор Лацанич // Профес. муз. культура Закарпаття: етапи становлен­ня. Уж., 2010. Вип. 2; Згадаймо, братія моя… Про видатного диригента Ігоря Ла­цанича: Спогади. Статті. Мат. Л., 2011.

І. Д. Гамкало

Стаття оновлена: 2016