Лаціс Мартин Іванович

Визначення і загальна характеристика

ЛА́ЦІС Мартин Іванович (справж. — Су­драбс Ян Фрідріхович; 16(28). 12. 1888, маєток Рагайні, за ін. даними — Паутіни Ліфлянд. губ., нині Цесіс. краю, Латвія — 20. 03. 1938, Москва) — партійний і радянський діяч. Закін. парафіял. училище, 1908 у Ризі склав іспити на зва­н­ня нар. учителя. Водночас брав активну участь у рев. русі, 1905 вступив до Соціал-де­мократії Латис. краю (1906 уві­йшла до складу РСДРП). З метою кон­спірації 1907 змінив прі­звище, імʼя та по батькові. Від 1913 навч. у Моск. міському нар. університеті. За організацію під­піл. друкарні 1916 висланий до Іркут. губ. (Росія), однак дорогою втік і нелегально при­їхав до Петро­града (нині С.-Пе­тербург). Став спів­організатором Червоної гвардії та одним із кер. більшов. пере­вороту 1917. Від травня 1918 — на керів. посадах в органах ВЧК; водночас — голова військ. трибуналу 5-ї армії, чл. військ.-рев. ради Сх. фронту; в квітні–вересні 1919 — голова ВУЧК; від­тоді — у центр. апараті ВЧК. Брав без­посередню участь у теор. об­ґрунтуван­ні та роз­гортан­ні т. зв. червоного терору, зокрема в Україні; за свідче­н­нями сучасників, вирізнявся особливою жорстокістю. Ви­ступав за т. зв. класовий критерій під час ви­значе­н­ня контингенту противників влади та здійсне­н­ня позасуд. ре­пресій, необхідність пе­ріод. ротації чекіст. кадрів. Як офіц. історіо­граф ВЧК написав звіт про її діяльність за 4 р., а також низку брошур і статей від­повід. тематики, зокрема «Два года борьбы» (Москва, 1920). Від 1921 — на госп.-адм. і парт. роботах; від 1932 — директор Моск. ін­ституту нар. господарства. 29 листопада 1937 заарешт., 11 лютого 1938 за зви­нуваче­н­ням у приналежності до фашист. контр­рев. націоналіст. латис. організації засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1956.

Літ.: Королев В. Г. Ян Лацис. Москва, 1960; Сідак В. С. Національні спец­служби в період Української революції 1917–1921 рр. К., 1998; Шевченко О. І. Органи державної без­пеки Київщини (1919–1991). К., 2006; Симбирцев И. ВЧК в ленинской Рос­сии. 1917–1922: В зареве революции. Москва, 2008.

Д. В. Веденєєв

Завантажити статтю