Лаціс Мартин Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лаціс Мартин Іванович

ЛА́ЦІС Мартин Іванович (справж. – Су­драбс Ян Фрідріхович; 16(28). 12. 1888, маєток Рагайні, за ін. даними – Паутіни Ліфлянд. губ., нині Цесіс. краю, Латвія – 20. 03. 1938, Москва) – партійний і радянський діяч. Закін. парафіял. уч-ще, 1908 у Ризі склав іспити на звання нар. учителя. Водночас брав активну участь у рев. русі, 1905 вступив до Соціал-де­мократії Латис. краю (1906 увійшла до складу РСДРП). З метою конспірації 1907 змінив прізвище, ім’я та по батькові. Від 1913 навч. у Моск. міському нар. ун-ті. За орг-цію підпіл. друкарні 1916 висланий до Іркут. губ. (Росія), однак дорогою втік і нелегально приїхав до Петрограда (нині С.-Пе­тербург). Став співорганізатором Червоної гвардії та одним із кер. більшов. перевороту 1917. Від травня 1918 – на керів. посадах в органах ВЧК; водночас – голова військ. трибуналу 5-ї армії, чл. військ.-рев. ради Сх. фронту; в квітні–вересні 1919 – голова ВУЧК; відтоді – у центр. апараті ВЧК. Брав безпосередню участь у теор. обґрунтуванні та розгортанні т. зв. червоного терору, зокрема в Україні; за свідченнями сучасників, вирізнявся особливою жорстокістю. Виступав за т. зв. класовий критерій під час визначення контингенту противників влади та здійснення позасуд. репресій, необхідність пе­ріод. ротації чекіст. кадрів. Як офіц. історіограф ВЧК написав звіт про її діяльність за 4 р., а також низку брошур і статей відповід. тематики, зокрема «Два года борьбы» (Москва, 1920). Від 1921 – на госп.-адм. і парт. роботах; від 1932 – дир. Моск. ін-ту нар. госп-ва. 29 листопада 1937 заарешт., 11 лютого 1938 за зви­нуваченням у приналежності до фашист. контррев. націоналіст. латис. орг-ції засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Літ.: Королев В. Г. Ян Лацис. Москва, 1960; Сідак В. С. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 рр. К., 1998; Шевченко О. І. Органи державної безпеки Київщини (1919–1991). К., 2006; Симбирцев И. ВЧК в ленинской России. 1917–1922: В зареве революции. Москва, 2008.

Д. В. Веденєєв

Стаття оновлена: 2016