Лашкарьов Вадим Євгенович

Визначення і загальна характеристика

ЛАШКАРЬО́В Вадим Євгенович (24. 09(07. 10). 1903, Київ — 01. 12. 1974, там само) — фізик. Батько Г. Лашкарьова. Доктор фізико-математичних наук (1935, без захисту дисертації), професор (1949), академік АН УРСР (1945). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1981, посмертно). Закінчив Київський ІНО (1924). У 1925–30 працював у Київському політехнічному ін­ституті та одночасно на Науково-дослідній кафедрі фізики АН УРСР; 1930–33 — завідувач від­ділу рентгенівської і електрон­ної оптики, 1933–35 — зав. лаб. ди­фракції електронів Ленін­градського фіз.-тех. ін­ституту (нині С.-Петербург); 1935–39 — завідувач кафедри фізики Архангельського мед. ін­ституту (1935 був засуджений за сфабрикованою справою до 5-ти років засла­н­ня в м. Архангельськ, РФ; реабілітований 1957); у 1929–30 — завідувач від­ділу рентгенофізики, 1939–60 — завідувач від­ділу напів­провід­ників Ін­ституту фізики АН УРСР; 1960–70 — директор Ін­ституту напів­провід­ників АН УРСР (від 2002 — ім. Л.; обидва — Київ); водночас 1944–52 — завідувач кафедри фізики, 1952–56 — завідувач кафедри напів­провід­ників Київського університету. 1947–51 — академік-секретар Від­діле­н­ня фізики АН УРСР. Засновник і головний редактор «Українського фізичного журналу» (1956–70). Наукові дослідже­н­ня стосувалися оптики рентгенівських променів, дифракції електронів, фізики і техніки напів­провід­ників. Спільно з В. Лин­ником ви­значив показники заломле­н­ня рентгенівських променів для багатьох речовин. Досліджував механізм виникне­н­ня фото-ЕРС у оксиді міді (1) і виявив у ньому р-n-пере­хід; створив фото­елементи з антизапірним шаром. Роз­винув уявле­н­ня про біполярну дифузію носіїв струму, про роль основних та неосновних носіїв у цьому процесі, про керува­н­ня процесом дифузії електричним полем. Здійснив цикл робіт з ви­вче­н­ня природи фото-ЕРС у напів­провід­никах та їх фото­провід­ності. Створив теорію конденсаторної фото-ЕРС, від­крив обʼємну фото-ЕРС. 2000 Президією НАНУ заснована премія ім. Лашкарьова.

Пр.: Дифракция электронов. Ленин­­град, 1933; Ис­следование запорного слоя методом термозонда // Изв. АН СССР. Сер. физ. 1941. T. 5, № 4–5; Эквивалентная схема и структура запорного слоя твердого выпря­мителя // ЖТФ. 1945. T. 15, № 9; Возникновение фотоэлектродвижущих сил в полу­про­водниках // ЖЭТФ. 1948. T. 18, № 10; О природе люминесценции закиси меди // Докл. АН СССР. 1954. Т. 97, № 6 (спів­­авт.); Термическое равновесие элек­тронов на поверх­ностных и объемных уровнях в полу­проводнике // Изв. АН СССР. Сер. физ. 1956. Т. 20, № 12; О ка­нале бы­строй рекомбинации на поверх­ности монокри­стал­лов CdS // ФТТ. 1963. Т. 5, № 12 (спів­­авт.); Определение времени жизни и подвижности нерав­новесных дырок в монокри­стал­лах сер­нистого кадмия // Там само. 1967. T. 9, № 2 (спів­­авт.); Неравновесные процес­сы в фото­проводниках. К., 1981 (спів­­авт.).

В. М. Томашик

Завантажити статтю