Ле Іван

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ Іван (справж. — Мойся Іван Леонті­йович; 10(22). 03. 1895, с. Мойсинці Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Придні­провське Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. — 09. 10. 1978, Київ) — письмен­ник. Дід В. Свєчникова. Член СП СРСР (1934). Державні нагороди СРСР. Перші вірші та хронол. замальовки зʼявилися 1913 у ж. «Рідний край» та черкас. г. «Придне­провье», але літ. дебютом вважав публікацію 1925 оповіда­н­ня «Змичка» у г. «Більшовик». На фронтах 1-ї світової вій­ни, де від 1915 служив старшим хіміком-ін­структором, зблизився з рев. колами. Учасник більшов. пере­вороту 1917, воєн. дій 1918–20 в Україні (зображені у повісті «Капітан артилерії», К., 1971). У 1923 вступив до Київ. політех. ін­ституту, по­єд­нував навч. з літ. та редактор. роботою. Ініціював створе­н­ня Групи молодих письмен­ників ін­ституту, редагував г. «Київський політехнік», «Літературну газету»; входив до літ. організації «Жовтень» (1924–26), ВУСПП (від 1927). Провід­на тема творчості 2-ї пол. 1920-х рр. — «новий побут», новий, комуніст. спосіб життя («Будні», Х., 1926; «Юхим Кудря», Х., 1927; К., 1956; «Танець живота», Х., 1928). У 1926–28 проходив інж. практику в Узбеки­стані. Буд-во іригац. системи у Ферґані — Голодному степу — зобразив у «Романі між­гірʼя» (1-а ред. — Х., 1929–34; 2-а ред. — Х., 1935; К., 1953), який уві­йшов до «класики» вироб. жанру та зробив автора ві­домим широкому колу читачів. Як ре­презентатив. текст соціаліст. реалізму «Роман між­­­гірʼя», окрім власне вироб., висвітлює конфлікт більшовизму та ісламу, свідчить про віро­сповід­ну природу цього конфлікту. У творі ви­значені риси, характерні для подальшої творчості письмен­ника: пильна увага до теми народже­н­ня «нової людини», зокрема «нової жінки» (провід­на тема роману «Історія радості», К., 1938); виражена лінія особистих стосунків героїв (центр. конфлікт у повісті «Коли роз­лучаються двоє», К., 1961); один зі способів від­творе­н­ня образів С. Наливайка та Б. Хмельницького в істор. романах); нац. колорит зображеного (особливості «азіат.» хронотопу у «Романі між­гірʼя»; зверне­н­ня до укр. нар. пісень, дум, образи кобзарів у істор. романах). Твір, як і ін. романи письмен­ника, неодноразово сут­тєво ним пере­роблявся. Екранізації роману — х/ф «Між­­­гірʼя» (реж. Ф. Лопатинський, 1933), «Це було в Між­гірʼї» (реж. М. Закіров, 1975). До вироб. тематики надалі звертався в екс­перим. повісті «Інтеграл» (Х., 1930), полемізуючи з «Молохом» О. Ку­пріна, повістях «Роз­діл другий» (Х., 1931; критикували за факто­графізм), «Семен Голубар» (К., 1950) та ін. У творах зображено картини життя рад. Донбасу, де жив на­прикінці 1920-х — поч. 30-х рр., працюючи від 1931 відп. ред. літ.-худож. ж. «Забой». Від 1938 — за­ступник гол. ред., гол. ред. ж. «Радянська література». Під час 2-ї світової війни — військ­кор г. «Известия» та ін. Твор. доробок воєн. років складають збірки повістей, оповідань та нарисів: «З фронтового блокнота», «Сліди війни» (обидві — 1942), «Акорди війни» (1943), «Висота 206» (1944; усі — Уфа), «Мої листи» (К.; Х., 1945). Тема війни залишається однією з центр. у зрілого Л. — «Пів­ден­ний Захід» (1950, у спів­авт. з О. Левадою), «Право молодості» (1953), «На гранях бе­зо­дні [Матч]» (1958), «Кленовий лист» (1960), «Іспит вогнем» (1968; усі — Київ). Але гол. зуси­л­ля письмен­ника у 1950–60-і рр. спрямовані на реалізацію мас­­штаб. задуму — багатотом. роману-епопеї «Україна», який мав складатися із 7-ми томів і висвітлювати колізії укр. історії 16–19 ст. Закінчив лише два — «Наливайко» (К., 1939–40; 1953) і «Хмельницький» (у 3-х кн.; К., 1957–65; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1967), які складають істор. та ідейно-художню єд­ність. За мотивами роману «Наливайко» у Терноп. обл. муз.-драм. театрі ім. Т. Шевченка створ. однойм. ви­ставу (реж. В. Грипич, 1958). На поч. 1970-х рр. працював над біогр. повістю «Борозною віку» (К., 1973). Твори Л. пере­кладено багатьма мовами світу. У м. Городище Черкас. обл., де 1934–78 жив письмен­ник, йому встановлено памʼятник, від­крито Ле Івана Городищенський літературно-меморіальний музей-садиба.

Тв.: Твори. Т. 1–3. 1955; Твори. Т. 1–7. 1982–84 (усі — Київ).

Літ.: Лакиза М. П. Іван Ле: Крит.-біогр. нарис. К., 1958; Кир­дан Б. Иван Ле и его книги // ВЛ. 1967. № 10; Мисник П. Іван Ле: Літ. порт­рет. К., 1975; Про Івана Ле: Спогади, етюди, листи. К., 1985; Ко­­заченко В. У тридцятих пере­двоєн­них: До 90-річчя Івана Ле // Вітчизна. 1985. № 3; Килимник О. Незабутні зу­стрічі: [Про жит­тєвий і твор. шлях письмен­ника Івана Ле] // Донбас. 1987. № 4; Син­­гаївський Я. Історія вдивляється в сучасність // Обрій. 2005. № 18(231).

К. Є. Машкова

Завантажити статтю