Ле Іван - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ле Іван

ЛЕ Іван (справж. – Мойся Іван Леонтійович; 10(22). 03. 1895, с. Мойсинці Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Придніпровське Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. – 09. 10. 1978, Київ) – письменник. Дід В. Свєчникова. Чл. СП СРСР (1934). Держ. нагороди СРСР. Перші вірші та хронол. замальовки з’явилися 1913 у ж. «Рідний край» та черкас. г. «Приднепровье», але літ. дебютом вважав публікацію 1925 оповідання «Змичка» у г. «Більшовик». На фронтах 1-ї світ. вій­ни, де від 1915 служив старшим хіміком-інструктором, зблизився з рев. колами. Учасник більшов. перевороту 1917, воєн. дій 1918–20 в Україні (зображені у повісті «Капітан артилерії», К., 1971). У 1923 вступив до Київ. політех. ін-ту, поєднував навч. з літ. та редактор. роботою. Ініціював створення Групи молодих письменників ін-ту, редагував г. «Київський політехнік», «Літературну газету»; входив до літ. орг-ції «Жовтень» (1924–26), ВУСПП (від 1927). Провідна тема творчості 2-ї пол. 1920-х рр. – «новий побут», новий, комуніст. спосіб життя («Будні», Х., 1926; «Юхим Кудря», Х., 1927; К., 1956; «Танець живота», Х., 1928). У 1926–28 проходив інж. практику в Узбекистані. Буд-во іригац. системи у Ферґані – Голодному степу – зобразив у «Романі міжгір’я» (1-а ред. – Х., 1929–34; 2-а ред. – Х., 1935; К., 1953), який увійшов до «класики» вироб. жанру та зробив автора відомим широкому колу читачів. Як репрезентатив. текст соціаліст. реалізму «Роман між­­гір’я», окрім власне вироб., висвітлює конфлікт більшовизму та ісламу, свідчить про віросповідну природу цього конфлікту. У творі визначені риси, характерні для подальшої творчості письменника: пильна увага до теми народження «нової людини», зокрема «нової жінки» (провідна тема роману «Історія радості», К., 1938); виражена лінія особистих стосунків героїв (центр. конфлікт у повісті «Коли розлучаються двоє», К., 1961); один зі способів відтворення образів С. Наливайка та Б. Хмельницького в істор. романах); нац. колорит зображеного (особливості «азіат.» хронотопу у «Романі міжгір’я»; звернення до укр. нар. пісень, дум, образи кобзарів у істор. романах). Твір, як і ін. романи письменника, неодноразово суттєво ним перероблявся. Екранізації роману – х/ф «Між­­гір’я» (реж. Ф. Лопатинський, 1933), «Це було в Міжгір’ї» (реж. М. Закіров, 1975). До вироб. тематики надалі звертався в експерим. повісті «Інтеграл» (Х., 1930), полемізуючи з «Молохом» О. Купріна, повістях «Розділ другий» (Х., 1931; критикували за фактографізм), «Семен Голубар» (К., 1950) та ін. У творах зображено картини життя рад. Донбасу, де жив наприкінці 1920-х – поч. 30-х рр., працюючи від 1931 відп. ред. літ.-худож. ж. «Забой». Від 1938 – заст. гол. ред., гол. ред. ж. «Радянська література». Під час 2-ї світ. війни – військ­кор г. «Известия» та ін. Твор. доробок воєн. років складають збірки повістей, оповідань та нарисів: «З фронтового блокнота», «Сліди війни» (обидві – 1942), «Акорди війни» (1943), «Висота 206» (1944; усі – Уфа), «Мої листи» (К.; Х., 1945). Тема війни залишається однією з центр. у зрілого Л. – «Південний Захід» (1950, у співавт. з О. Левадою), «Право молодості» (1953), «На гранях безодні [Матч]» (1958), «Кленовий лист» (1960), «Іспит вогнем» (1968; усі – Київ). Але гол. зусилля письменника у 1950–60-і рр. спрямовані на реалізацію мас­штаб. задуму – багатотом. роману-епопеї «Україна», який мав складатися із 7-ми томів і висвітлювати колізії укр. історії 16–19 ст. Закінчив лише два – «Наливайко» (К., 1939–40; 1953) і «Хмельницький» (у 3-х кн.; К., 1957–65; Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1967), які складають істор. та ідейно-художню єдність. За мотивами роману «Наливайко» у Терноп. обл. муз.-драм. театрі ім. Т. Шевченка створ. однойм. виставу (реж. В. Грипич, 1958). На поч. 1970-х рр. працював над біогр. повістю «Борозною віку» (К., 1973). Твори Л. перекладено багатьма мовами світу. У м. Городище Черкас. обл., де 1934–78 жив письменник, йому встановлено пам’ятник, відкрито Ле Івана Городищенський літературно-меморіальний музей-садиба.

Тв.: Твори. Т. 1–3. 1955; Твори. Т. 1–7. 1982–84 (усі – Київ).

Літ.: Лакиза М. П. Іван Ле: Крит.-біогр. нарис. К., 1958; Кирдан Б. Иван Ле и его книги // ВЛ. 1967. № 10; Мисник П. Іван Ле: Літ. портрет. К., 1975; Про Івана Ле: Спогади, етюди, листи. К., 1985; Ко­­заченко В. У тридцятих передвоєнних: До 90-річчя Івана Ле // Вітчизна. 1985. № 3; Килимник О. Незабутні зустрічі: [Про життєвий і твор. шлях письменника Івана Ле] // Донбас. 1987. № 4; Син­­гаївський Я. Історія вдивляється в сучасність // Обрій. 2005. № 18(231).

К. Є. Машкова

Стаття оновлена: 2016