Лебедєв Павло Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лебедєв Павло Павлович

ЛЕ́БЕДЄВ Павло Павлович (21. 04(03. 05). 1872, м. Чебоксари, Росія – 02. 07. 1933, Харків) – військовик. Держ. та бойові нагороди СРСР. Закін. Олександрів. військ. уч-ще (1892), Микол. академію Ген­штабу (1900). Служив у Генштабі; під час 1-ї світ. війни – у штабах Пд.-Зх., Пн.-Зх. і Зх. фронтів (1915 отримав звання генерал-майора). У грудні 1917 вийшов у відставку. Відмовився приєднатися до білого руху, 1918 на особисте запрошення В. Леніна добровільно вступив до Червоної армії. Був нач. мобілізац. відділу Всерос. гол. штабу Червоної армії; у квітні–липні 1919 – начштабу, командувач Сх. фронту; відтоді – нач. Польового шта­бу Рев. військ. ради, Штабу Червоної армії (1921 нагородж. орденом Червоного Прапора); водночас 1922–24 – нач. Військ. академії Червоної армії; від 1925 – начштабу, від 1928 – командувач військами Укр. військ. округу, чл. ВУЦВК (у тому ж році звільнений із посад у зв’язку з важкою хворобою). 1933 ім’ям Л. названо Київ. артилер. школу та вулицю в Харкові.

Літ.: Кавтарадзе А. Г. Военспецы на службе Республики Советов. Москва, 1988; Тынченко Я. Голгофа русского офицерства в СССР, 1930–1931. Мос­ква, 2000; Брусилов А. А. Мои воспоминания. Минск, 2004.

С. П. Корінний

Стаття оновлена: 2016